– Марино, щойно дзвонила Оксана! – гукнув Сергій дружині з кімнати. – Вони післязавтра приїжджають до нас на три дні! Я все розумію… Я теж не в захваті від моєї сестри, а від її чоловіка й тим більше! Але всього три дні! Може вони змінилися… Все ж таки вік уже…

– А що вони надумали?! – ахнула Марина. – Десять років у нас не були, образились ні за що, а тут вирішили приїхати?!

– Вони збираються об’їхати всю рідню, – сказав чоловік. – Так би мовити турне по родичах…

– Ага! А потім знову зникнуть на десять років!

…Оксана й Дмитро звичайно були Марині й Сергію ріднею. Але тільки ось на них ніхто ніколи не чекав і не запрошував.

Приїжджали вони завжди самі. Це була своєрідна пара. Як вони прожили стільки років, разом дивувалися всі. А прожили вони разом сорок років!

Оксана була великою жінкою. При великому зрості, вона була не менша й по ширині.

Зв’язуватися й сперечатися з нею було собі дорожче. У стосунках між чоловіком та жінкою вона визнавала лише шлюб.

Свого чоловіка вона з собою одружила і нікуди не відпускала.

Дмитро ж був маленький і тоненький. На пів голови нижчий за дружину, а в обхваті, напевно, в половину.

Оксана була дуже гучна і груба жінка. Змусити її говорити тихіше було просто нереально!

А ось Дмитро був у спілкуванні тихим, а в побуті невибагливим. Він ніколи не встрявав у розмову, коли говорила Оксана. Їв, що є, робив, що скаже дружина.

Жили вони в селі. Тяжкої роботи дружина йому не довіряла. За маленького і щуплого чоловіка намагалася все робити сама. І робити й вирішувати.

Чоловіків же ж треба берегти…

…Приїхали вони через день аж під вечір. Сергій зустрів родичів на вокзалі. Марина тим часом готувала вечерю.

Ось і зараз Оксана зайняла всю увагу. Дмитро ж тихо привітався і сів на диван перед телевізором.

Вечір пройшов спокійно, якщо не рахувати гучного голосу Оксани. Скромний Дмитро сидів поруч із дружиною, як тінь.

Оксана розповідала про рідню, про сільське життя. Після біленької Дмитру теж хотілося щось сказати, але вказівний палець дружини наказував мовчати. Просто й без слів…

Оксана часто виходила на балкон. Оскільки її чоловік не любив диму, то супроводжував її на балкон брат.

А тим часом Дмитро міг поговорити. У такі моменти він говорив Марині “компліменти”.

– Ти така… – казав нерішуче він.

– Яка? – дивувалась Марина.

– Салат у тебе смачний, але ти неправильно його накришила, – раптом сказав Дмитро. – Дуже дрібно.

– Ну це ти вдома будеш командувати! – вигукнула Марина. – А в мене й дрібний добре всі їдять.

– І олівʼє рідке таке ніколи не роби. Забагато заправки. Весь смак зіпсувала.

– Он як! – ахнула Марина. – Ти це Оксанці свої скажи! Я олів’є робила, а вона влізла і давай заправляти його, бо мало, бачте!

– Ось що ти за жінка?! – сказав Дмитро. – На все у тебе є відповідь. А могла б і промовчати. Ти раніше була скромна.

– Життя навчило!

В цей час повернулися Оксана й Сергій. Дмитро замовк. Наче й не говорив нічого. Наступної перерви розмова продовжилася.

– А чого ти так одягаєшся, Марино? Вдома треба ходити у короткому халатику. Тобі фігура дозволяє.

– Це ще навіщо?! – обурилась Марина. – Я перед чоловіком можу так ходити. Сьогодні ж у нас гості.

– Ми ж рідня. Ех, так би тебе…

– Ти давай заспокойся! Маєш Оксанку свою.

– Ех, все життя я тебе люблю, а ти Сергія вибрала, – раптом сказав Дмитро.

Марина так і застигла з ложкою в руках.

– Коли Сергій одружився зі мною, ми з тобою й знайомі не були! А ти був уже давно одружений і троє дітей мав.

– Ось і я говорю…

– Оксанка почує, вмить твоє кохання вкоротить.

– Та я через неї не переживаю. Жінка вона і є жінка.

– Сміливий бачу ти…

…Оксана нічого не почула, але здогадалася. Дмитро не зводив очей з Марини.

Сергій це теж помітив, але він в дружині був упевнений. Не клюне вона на цього мужичка. Були молодші – ревнував. Але виявилося, що даремно.

А тут нехай родич помріє трохи. Марина в нього просто диво. Їй уже за 50, але все така ж сама, не міняється…

Сергій з Мариною вже знали, що буде далі. Сценарій у пари був завжди той самий…

Оксана почала влаштовувати сварку із чоловіком. Дивитись і слухати це було смішно. Сміятися – незручно. Марина пішла готувати їм спальню, Сергій у душ.

Оксана й Дмитро сварилися. Оксана кричала, а Дмитро дуже тихо виправдовувався і вибачався.

Потім вона повела його спати…

Вранці Оксана вже була спокійна. Годувала свого Дмитрика, уявні порошинки з нього здувала. Потім вони пішли гуляти.

Увечері все повторилося, бо вони принесли із собою ігристе.

Та й прийшли вже веселі. Вечір пройшов за тим самим сценарієм. Відрізнялися лише «компліменти»…

…Вранці вони подякували господарям і поїхали.

А потім все повторилося і в інших родичів. Зрештою, Оксана всім казала, що її чоловіка хочуть відвести.

І ображалася на всіх родичів. А от чоловік у неї золото.

– Після таких поїздок Дмитро ще років із десять буде вдома під її наглядом! – сказав пізніше Сергій дружині.

– Ну і слава Богу! – сказала Марина. – Ну їх, таких гостей, хай вдома краще свої розбірки влаштовують! Родичів таких нікому не побажаєш…

КІНЕЦЬ.