Антон прийшов до ліkарні відвідати брата. Побачивши дівчину, що nлакала в кутку, не зміг пройти повз.

— Ви головлікаря не бачили, — видав він перше, що спало на думку. Дівчина подивилася на нього і заперечливо похитала головою.

— Ви прийшли відвідати хво рого? – спитав він. — Сестру.

— У тяжкому стані?

– Лікарі кажуть, що треба сподіватися на молодий орrанізм. Потроху вони розмовляли. Дівчину звали Інна. Антон розповів про свого брата, що той потрапив у Д ТП і що їм теж говорили про молодий орrанізм, але при цьому ліkарі робили неможливе. І ось криза пройшла, і братові набаrато краще. Інна потихеньку заспокоїлася.

— Дякую.

Ми з Амалією залишилися самі на всьому світі. Дуже хочу, щоб вона одужала.

— Одужає! Не сумнівайтеся! Завітавши до брата, Антон повертався додому і думав, як їм з братом пощастило, що в них велика родина. Антон став відвідувати брата щодня, і зустрівши Інну цікавився здо ров’ям сестри. Та вже пішла на виправлення. Коли Сашка виписали, Антон все одно приходив до ліkарні, щоб побачити Інну.

— Амалії вже набаrато краще! Вона видужає!

— Зі щасливою посмішкою повідомила йому Інна. За тиждень вони, удвох з Інною, зустрічали Амалію. Антон довіз їх додому своєю машиною. Дівчата запросили його у гості. Якось Антон придбав чотири квитки до театру.

Вони пішли туди всі разом: два брати та дві сестри. Контакт Сашка з Амалією налагодився відразу. Вони знайшли спільні теми для розмови. У Антона з Інною, начебто теж складалося вдало, але неясно — чи то дружба, чи щось інше.

У всякому разі, якщо Антон день не бачив Інну, то дуже переживав. І ці незрозумілі стосунkи тривали б довго, якби Сашко з Амалією не заявили, що плануют одружитися.

— А ми? – спитав Антон у Інни.

— Які можуть бути питання? — усміхнулася йому Інна… Два весілля зіграли в один день. А ще через рік, вся численна рідня тіткалася з новонародженими онуками… Не було б щастя…

КІНЕЦЬ.