Я зустрічаюся із чоловіком. Він молодший за мене на п’ять років. До мене був одружений, є діти. До них він ставиться з любов’ю та турботою. Одружуватися більше не збирався. Виявилося, що йому подобається бути вільним і не бути нікому зобов’язаним та ні до кого не прив’язаним.

Я в цю людину закохалася, чекала. Були обіцянки, що хоче дитину, що допомагатиме, але ніколи не одружиться і жити разом ніколи не буде. Мене це влаштовувало. Це краще, ніж мені до сорока років залишитися зовсім однією. Так минуло три з половиною роки. Ні дитини, нічого. Я часто чула слова: «Чекай, зараз проблеми вирішу». Та й приховував від усіх, що ми зустрічаємось.

Я його друзів зовсім не знала. Трохи говорив про рідню, щось про його колишню дружину та дітей. Я чекала, любила та вірила. Поки не з’явилася «добра подруга», наша спільна знайома (мій чоловік колись їй зробив авто, полагодив радіатор). За її словами, він хотів з нею теж стосунки завести, але він не на її смак, і вона його відшила.

Ми не дружили, колись тільки були приятельками, як знайомі не більше (вона рієлтор, мати одиначка). Якось в неї було багато вільного часу і розговорилися телефоном. Вона розповідала про себе, а я про себе. Так вийшло, що вона у величезній образі на всіх чоловіків. Тому й сказала, що у мене «дивні» стосунки з моїм хлопцем і все в цьому дусі.

Я висловила їй свої припущення, що він хоче повернути свою колишню дівчину (не дружину). Після розлучення він зустрічався до мене, і, мабуть, там були справжні стосунки. Не як зі мною. І якось нова подруга мені каже: твій милий сидить на сайті знайомств і шукає собі дівчину для створення сім’ї. Тут у мене все скипіло. Звісно, я сказала йому про це. Він почав кричати на мене, що він, мовляв, просто так сидить, що йому подобається спілкування і тільки, що його ревнувати нема чого.

А подруга каже, що я три роки втратила з ним. Сказала: «Давай його спіймаємо на гарячому!». Ось вона його й упіймала на лівій анкеті. Сказала, що дала інший номер, почала від чужого імені йому писати на меседжери. Він її нібито не впізнав. Потім доповідала мені, який він непорядний.

У нас із нею була спільна тема про нього. Вона увійшла в азарт, їй сподобалося знущатися з нього. Я їй казала, що, мовляв, досить, припиняй, нехай сидить, нехай шукає, досить грати, що мені це вже не подобається, гуляє, нехай гуляє.
Він вимагав зустрітися, вона зізналася, хто вона. Тут і почалися образи, лайка, нецензурні слова.

Він зрозуміти не міг того, що я стала до нього нервовою, агресивною і зрозумів, що це все наша подруга. Тут у неї прорвало, і вона все, що я їй про нього розповідала, ділилася переживаннями, розповіла йому. Ще й додала від себе. Я опинилася між двома вогнями. Мене зненавиділа «подруга», що я зрадниця. І хлопець, бо я все, що потрібно, і не потрібно розповідала їй.

Вже з цієї події минув рівно тиждень. Я вважаю себе винною. Просила пробачення у свого чоловіка, сказала, що це вперше, що не було в мене таких подруг. Що то її ініціатива була, щоб вивести його на чисту воду. Від нього тривають закиди. Каже, як я могла їй довіритися. Сам теж зводить себе. Я для нього була «ангелом», «найдобрішою людиною», а тут я впала в його очах.

Я йому запропонувала розлучитися, якщо така погана. Три дні п’є, а йому не можна, гіпертонік він, тиск у нього піднявся, із серцем погано. Я за тиждень схудла. Я не знаю, як тут бути? Він не хоче розлучитися, а я втомилася. Для чого я йому? Якщо він все одно шукатиме іншу. Говорити він зі мною не міг і не може, слухати не вміє і не хоче.

КІНЕЦЬ.