Не так давно мені виповнилося 30 років, але я ніколи не була заміжньою, довгі роки була одна.

Свого часу у мене були відносини досить таки серйозні, ми планували одружитися, але не склалося у нас тоді з тією людиною, на жаль, і ми розійшлися кожен своїм шляхом.

Зараз я вже живу з іншим, життя так склалося моє.

Роман старший за мене на 5 років, він працьовитий, досить таки добре заробляє, кохає мене і має своє власне житло, що зараз дуже важливо в наш важкий час.

В загальному, мене в ньому абсолютно все влаштовує, єдиний мінус – це те, що він вже був один раз одружений, і у нього є дитина у першому шлюбі.

Я зі своїм чоловіком Романом живу “душа в душу” вже більше 3 років.

В той час я переїхала жити до нього, він відразу став називати мене своєю дружиною, і продовжує це робити досі, дуже добре ставиться до мене завжди.

Раніше мені здавалося, що штамп у паспорті про шлюб буде для нас простою формальністю.

І я розраховувала, що цивільний чоловік сам колись все-таки запропонує мені розписатися і стати справжньою його дружиною, адже для кожної жінки це було б свідченням щирих почуттів та довіри і відповідальності.

Але час минав швидко, а він все не поспішав цього робити.

Зрештою, я вже сама вирішила, що потрібно щось змінювати у нас, я стала робити Роману різного роду натяки, мовляв: пора б уже офіційно нам одружитися з ним, щоб жити, як всі люди, і подумати про планування нашої сім’ї, бо у мене роки вже не зовсім молоді, а мені хочеться стати мамою.

Найчастіше Роман, як не дивно, уникав цієї розмови, просив не псувати йому настрою, постійно йому було не до цього.

Потім сказав, що вже один раз помилився, одружившись, і робити це вдруге не має наміру зовсім, тим більше що його і так все влаштовує в нашому житті.

На пряме питання про те, що ж буде, якщо я чекатиму дитину, Роман мені спокійно відповів, що в цьому випадку нічого не зміниться, він буде справжнім татом, і якщо ми коли-небудь розлучимося – буде відноситься до своєї дитини, як до рідної все одно.

Відвертісь мого чоловіка дуже здивувала мене: з одного боку, мене все в наших відносинах влаштовує на сьогоднішній день, і я навіть без штампа вважаю нас справжньою хорошою сім’єю.

А з іншого боку – родичі, знайомі та колеги по роботі мене постійно запитують:

“Та коли ж ти вже нарешті вийдеш заміж?”

Всі, кому не лінь, задають мені, щоразу при зустрічі, питання про особисте життя, і розповідають непрості історії своїх знайомих, в яких чоловіки роками живуть разом з ними, а потім знаходять іншу, йдуть від співмешканок і одружуються в лічені місяці з іншими, просто знаходять з ними сімейне щастя.

Я розумію, що завжди потрібно думати власною головою і мати свою думку, і не слухати інших людей, але розумію, що в цьому є доля правди і це якось недобре, що ми не одружені з Романом.

Часто у мене сумніви з’являються, думаю, чому він не хоче одружуватися, в чому причина, що Роман не кличе мене заміж.

Не знаю, як вже говорити зі своїм чоловіком про одруження: спробувати його вмовляти щодня, піти від нього або змиритися з тим, що ми не одружені.

Роки минають і я розумію, що хочу вийти заміж, мені так спокійніше, я розумію, що ми сім’я, адже зараз не відчуваю нас родиною і розумію, що чоловік може піти у будь-який день.

У мене одна знайома багато років жила в цивільному шлюбі, чоловік говорив, що одруження не грає особливої ролі і штамп в паспорті не головне.

А потім він знайшов іншу, залишив мою знайому, а з тією жінкою розписалися через 2 тижні.

Чому так буває, в чому тут проблема була?

Хвилююся, що і в мене може бути та ж причина.

Ну хіба не так?

КІНЕЦЬ.