Коли дочка та зять розлучuлuся, вони не могли домовитися про те, з ким залишиться їхній син, онукові було 5 років, після довгих суперечок дійшли згоди про те, що дитина житиме з батьком, моя дочка погодилася на це тільки тому, що колишній чоловік мав приватний будинок його батьків, зять наполягав, що дитині корисно жити за містом
Коли дочка та зять розлучилися, вони не могли домовитися про те, з ким залишиться їхній син. Онукові тоді було 5 років. Після довгих суперечок дійшли згоди про те, що дитина житиме з батьком, але мати зможе бачити його щовихідних і на канікулах. Моя дочка погодилася на це тільки тому, що колишній чоловік мав приватний будинок його батьків. Зять наполягав, що дитині корисно жити за містом.
Але вже після кількох тижнів колишній зять перестав відповідати на дзвінки і не дозволяв їй бачитися із сином. Дочка була у розпачі і не знала, що робити. Вона спробувала звернутися до адвокатів та поліції, але їй сказали, що вона повинна мати офіційний документ, який би підтверджував її право на спілкування з дитиною.
Тоді донька вирішила спостерігати за діями колишнього чоловіка. Вона дізналася, що він переїхав до іншого міста і постійно змінює номер телефону. Але дочка не здалася і продовжувала шукати способи побачитись із сином, але так і не змогла, бо зять продав будинок та поїхав. Ніхто не знав, де він із хлопчиком навіть його батьки, які на той час уже й самі засуджували свого сина.
Наш відчай не можна описати словами. Ми нічого не знали про онука довгих 12 років! Донька через 5 років після розлучення вийшла вдруге заміж, народила дівчинку, але продовжувала шукати сина. І ось нещодавно з’явився онук Виявилося, що зять розповідав йому, що його мати пиячка та позбавлена батьківських прав. Два роки тому в нього виявили серйозну хворобу, і вже перед смертю батько дав йому нашу адресу.
Не знаю, чи хотів він перед відходом із життя спокутувати свій гріх чи просто турбувався за сина, але я рада, що побачила онука. Я ніколи про нього не забувала, переживала, що має мачуху, яка ображає його. Востаннє ми бачили його п’ятирічним, а зараз це вже майже дорослий хлопець.
Ми для нього чужі люди, і це дуже тяжко. Я бачу, що й донька вже перегоріла, їй важко сприймати його як свою дитину. Я її розумію, але дуже шкода хлопчика, з яким так жорстоко вчинив рідний батько. Онук спочатку жив у нас із чоловіком, але дочка вмовила його переїхати до них.
Вітчим онука прийняв його добре, і сподіваюся, що все налагодиться. Весь цей час я не могла зрозуміти, чому зять так вчинив. Розлучаються багато хто, але якось домовляються про дітей, аліментів. Я не можу його пробачити і щодня бажаю йому, щоб він відповів за всі наші страждання і за знівечене дитинство онука перед вищими силами.
КІНЕЦЬ.