Я вже давно вийшла на пенсію, жила одна в своїй невеличкій однокімнатній квартирі.

Мій син живе в сусідньому місті з сім’єю, вони там орендували житло.

А нещодавно Олег зателефонував мені та сказав, що знайшов роботу в моєму місті.

Там і квартиру йому дають, єдине, що вона потребує ремонту.

Син запитав чи можна, щоб він з дружиною та донькою тимчасово пожили в мене, поки робитимуть ремонт в своїй квартирі.

Звісно, я не була проти, адже часи зараз дуже складні, рідні люди мають підтримувати одне одного в таких ситуаціях.

А я дуже люблю своїх дітей та онучку, тому погодилася відразу та пішла своїм дітям на зустріч.

Разом ми прожили так декілька місяців, але це було дуже непросто, коли під одним дахом декілька сімей.

Одного вечора, коли ми всі сиділи за столом, я почала розмову, за яку попросила ще відразу вибачення, якщо щось не сподобається в моїх словах.

А почала я все з того, в той вечір, що ремонт потрібно прискорити, тому, що в однокімнатній квартирі нам, чотирьом, тісно, нам дуже складно з чоловіком.

Адже роки немолоді, ми з ним раніше лягали відпочивати у 8 годин, а тепер з дітьми й в 10 лягти не можемо.

Я людина вже немолода, і в мене є свої звички й вподобання, я звикла жити за своїм графіком і мені складно підлаштовуватися під інший.

І вставали ми рано, пили з чоловіком чай, могли вийти погуляти, а зараз лежимо довго, поки діти не поснідають, а потім самі на кухню з ним йдемо.

По третє, за весь цей час, що жила сама, я звикла до тиші, ходити по кімнаті, коли мені захочеться, готувати їжу, таку, яка мені смакує, діти їдять щось своє, а мені іншого хочеться, але й вони того не люблять.

І потім вони все ж таки молода сім’я, до дітей приходитимуть друзі і їм теж хочеться відпочити, погомоніти, а я не знаю де й мені сісти, куди вийти, щоб не заважати..

Діти слухали мовчки, не перебивали мене, поки я говорила.

Потім син сказав:

– Розуміємо тебе, мамо, а ти права, і ми зовсім не ображаємось на тебе. Я все зроблю для того, щоб швидше робили ремонт у квартирі.

Я щиро вдячна своєму синочку за розуміння і підтримку його, що поважає мене і мої вподобання.

Олег тоді узяв додаткову роботу, швидко знайшов підробіток, щоб прискорити ремонт, і через деякий час діти переїхали у свою квартиру.

Мій син зі своєю дружиною живуть добре, звичайно бувають розбіжності, як у кожній сім’ї, але я ніколи не заважаю їм своїми порадами, і так буде правильно.

Діти до мене в гості приходять часто, особливо внучка забігає майже щодня, тому, що школа, в якій навчається знаходиться поряд з моїм будинком.

Живемо ми усі дуже дружно, і я щиро впевнена, якщо занедужаю, мої рідні завжди будуть поруч зі мною, допоможуть і підтримають.

Я щаслива, що вони тепер живуть поряд зі мною і мають житло, де їм комфортно і затишно.

Іноді не знаю, як я наважилася на таку розмову, адже довго мовчала, боялася, що діти не зрзуміють мене.

Але іноді совість мене картає.

Чи правильно я зробила, що вказала своїм дітям на двері, чи в старості років вони не зроблять зі мною так?

КІНЕЦЬ.