Зі своїми мамою та татом я жила до майже 20 років.

В той період якраз познайомилася з своїм майбутнім чоловіком Юрком і через рік ми з ним одружилися.

Спочатку жили теж з моїми мамою й татом.

Згодом ми вирішили трохи пожити окремо – орендувати для себе житло.

Хоча у моїх батьків чималий будинок, а два мої брати давно одружилися, живуть далеко і мають власне хороше житло.

Я вже тоді і сама працювала і заробляла доволі непогано, як для молодого спеціаліста.

Юрко мій також отримував непогану заробітну плату.

Вирішили ми з ним якраз тоді трохи заощаджувати на власну квартиру.

Життя, правда, внесло свої корективи, і не дуже добрі, на жаль.

Я тоді дізналася, що чекаю дитину.

Згодом, зрозуміло, що я пішла у декретну відпустку.

Тоді ми з Юрком вирішили знову перебратися жити до моїх тата й мами, адже вважали це найкращим варіантом для себе.

Так буде простіше і їм, і нам – так вважали ми.

Мій Юрко тоді дуже допомагав їм по господарству, робив багато важкої роботи.

Чоловік у батьків побудував новий хороший гараж, опісля паркан вздовж будинку.

Вкладали у будівництво власні гроші, хоча відкладали й собі на житло.

Адже не для чужих людей старалися, а для батьків, розраховували, що ми житимемо разом, буде в нас дитятко.

Друга причина переселитися в батьківський будинок – власне подвір’я, де для маленької дитини буде рай, це дуже зручно.

Гадала я тоді саме так. Адже маленьким діткам добре гратися на власному подвір’ї, там і подвір’я чистіше.

На моє превелике здивування, мої мама й тато виступили категорично проти такої ідеї.

Сказали, що вони поки що самі дають собі раду і без нас.

А мале дитя їм лиш заважатиме, тому що мама вкрай не любить дитячих голосних ігор, та й вони обоє вже немолоді, хочуть хоч на старості років відпочити та пожити для себе хоч трохи.

Я, звісно, була здивована їхніми словами, але ж не будемо ми в них жити з дитятком, якщо вони проти, тому ми з Юрком залишилися жити на орендованій квартирі.

Ще рік ми відкладали гроші.

Чоловікові підвернувся непоганий підробіток.

Однак на власну квартиру не вистачало ще чималої суми.

Тоді ми з чоловіком обоє вирішили взяти таки кредит.

Але, у банку нам відмовили в позиці, мотивувавши це тим, що у чоловіка недостатньо хороша зарплата, а я сиджу в декреті, тому суму ми отримуємо недостатню, дохід малий, в кредиті відмовили.

У мене ще була маленька надія на батьків, я сподівалася, що вони все ж зрозуміють нас і передумають.

Знала, що в них є хороші заощадження.

Звернулася я знову до них, пояснивши нашу складну ситуацію.

Проте, як не було мені прикро – мої батьки відмовили мені і в цьому.

При чому в категоричній формі, дали зрозуміти, щоб я більше не зверталася до них.

Ми навіть готові були підписати документ про повернення суми протягом певного часу, та тато з мамою навіть чути про це не хотіли.

Звісно, це було розчаруванням для нас, а особливо для мене.

Адже ми ніколи не шкодували для них грошей.

Ми багато часу завжди йшли на зустріч, коли була потрібна допомога.

А з нами повелися так, наче з зовсім чужими людьми.

І найбільш прикрим фактом було те, що буквально за місяць значно більшу суму батьки позичили братові, який захотів придбати більше житло для себе.

За певний час ми все таки придбали власну квартиру.

Донечці нашій вже на той час виповнилося 5 рочків.

Батьки після розмови про позику грошей перестали з нами спілкуватися, сказали, що ми лише хочемо грошей від них.

Внучка їх також не цікавить.

Звісно, що мені прикро через це, адже вони мені рідні люди.

Я готова помиритися хоч сьогодні.

Але такого бажання немає зовсім з їхньої сторони.

Тож я не поспішаю робити перший крок, бачу, що їм це зовсім не потрібно.

Не знаю, чи правильно я роблю.

Але таке враження, що батьки зовсім відмовилися від мене.

Але у них попереду старість і я розумію, що брати їх не доглядатимуть. що це все буде на мені, але вони мені зовсім нічим не допомагають.

Чи варто мені взагалі тримати зв’язок зі своїми батьками, чи забути про них і відмовитися, як вони відмовилися від мене і моєї власної сім’ї?

КІНЕЦЬ.