Андрій вибрав Вероніку як дружину через її господарність і не помилився. Протягом п’ятнадцяти років шлюбу вона справно виконувала обов’язки дружини: готувала, прала, прибирала. У них у сім’ї наро дилося троє синів, тому справ завжди вистачало. Але останнім часом щось змінилося.

Останні два місяці Віру начебто підмінили. Вона закинула усі свої обов’язки. Про випрасовані сорочки, смачні сніданки і чистоту довелося забути. Андрій не розумів, що відбувається. Зрештою, м’яко поцікавився причинами таких змін.

— Андрію, я все життя вам присвятила. Я втомилася, ти розумієш?

Можу я собі трохи пожити? Він хотів поцікавитися, скільки ж буде це «трохи» тривати, але стримався. Приводом для занепокоєння стало лише те, що Віра обов’язки по дому перестала виконувати. З’явилися в її шафі нові, відверті сукні і бентежили Андрія.

Вона стала часто десь гуляти, до театрів і концертів ходити, фарбуватися. Він став підозрювати дружину в невірності. Тривожні думки постійно крутилися в нього на думці. Потім він не витримав і вирішив перевірити Віру. Поліз до неї у сумку і знайшов там див ний лист. «Рідна, я дуже су мую, чекаю не дочекаюсь, коли ми знову будемо разом. Постійно думаю про твої прекрасні очі .» У Андрія подих зірвало, від емоцій, що накотили, він стукнув рукою по столу. Увечері, коли дружина повернулася додому з прогулянки, він прямо заявив.

— Я все знаю.

— Що знаєш? — Брова Вероніки іронічно вигнулась.

— Я знаю, що ти маєш іншого чоловіка. У Віри на обличчі жоден м’яз не здригнувся.

— Чого? Який ще чоловік? — Вероніка, не бреши мені, я знайшов лист у твоїй сумці! – крикнув Андрій.

— Ти поліз у мою сумку? -Так. Одну довгу хвилину вони дивилися один одному в очі, а потім Віра розреготалася, довго сміялася, тримаючись за живіт. Андрій не розумів, що відбувається.

-Чому ти смієшся? — Дурень , цей лист ти писав.

— Ти думаєш, що я свого почерку не впізнав?

— Ти був у відрядженні, а я була ваrітна Славою тоді. Ти руку пошkодив, тож лівою писав. Повільно, але пам’ять почала прояснюватися. Андрій завмер на своєму місці.

— А чому ти його в сумці носиш?

— Мені nсихолог порадив, щоб пам’ятати про kохання, яке у нас колись з тобою було. Я втомилася від цієї рутини, на мені все господарство, я кручуся як білка в колесі п’ятнадцять років і навіть подяки не чую. Ви сприймаєте мою працю як належне. Я молода жінка, я хочу бути kоханою.

Я втомилася і почала думати про роз лучення, але вирішила, що не хочу руйнувати сім’ю, тому пішла до фахівця. Тепер слідую за його порадами. Андрій замислився. Наступного ранку сам приготував сніданок і подарував дружині квіти. У майбутньому він намагався доnомагати дружині по дому і бути до неї уважнішим. Так вони врятували сім’ю.

КІНЕЦЬ.