Я завжди жив у місті, але мав мрію купити будинок у селі. Отже, я поговорив із дружиною і вирішив втілити свою мрію у життя.

Ми оселилися в селі неподалік нашого міста, і наші діти полюбили весь час грати у дворі. Одного разу я побачив жінку похилого віку, яка збирала ромашки в нашому дворі.

Я вирішив підійти до неї і ми поговорили. Її звали Ганна Іванівна, і жила вона за кілька будинків від нас. Вона жила сама, дітей не було, а чоловіка не ста ло років 10 тому.

Вона сподівалася тільки на себе, хоча сил у неї було небагато, а пенсія була мізерною. Того ж дня я поговорив з дружиною про нашу сусідку по вулиці.

Ми вирішили, що можемо їй допомогти, і поїхали до міста, закупилися продуктами та й пішли до будинку Ганни Іванівни.

Спочатку вона була здивована і збентежена, але ми вмовили її прийняти подарунок. Ми пообіцяли відвідати її, і я також домовився з місцевим лісництвом про те, щоб привезти їй вантажівку дров, за що я заплатив.

За кілька днів я пішов провідати Ганну Іванівну.

Вона була дуже вдячна за нашу допомогу і сказала мені, що дров вистачить на всю зиму. Вона також показала мені засушені квітки ромашки і сказала, що в неї буде з чого приготувати чай у холодні місяці.

До цього дня я гадки не мав, як виживають пенсіонери в селах. Я не зможу допомогти всім, але принаймні наша сім’я підтримає Ганну Іванівну.

Сподіваюся, після цієї розповіді багато хто надихнеться нашим прикладом і зробить те саме.

КІНЕЦЬ.