Олеся з дитинства росла без батьків, але не через якусь трагічну причину. Її батько і мати були живі та здорові, але вирішили працювати за кордоном, коли їй було лише чотири роки. Як наслідок, Олесю виховували бабуся з дідусем, які з часом померли.

Не зважаючи на відсутність батьків, Олеся закінчила школу, знайшла роботу і зустріла чудового чоловіка, за якого таємно вийшла заміж.

Коли вони врешті-решт розповіли батькам про весілля, їхня реакція була без ентузіазму і нецікавою. Вони не цікавилися ні зятем, ні їхнім спільним майбутнім, ні навіть подробицями дня весілля. Вони швидко повернулися до своєї роботи й заробляння грошей, залишивши Олесю відчувати себе ізольованою і без підтримки.

Коли донька народила свою першу дитину, її батьки все ще були відсутні в її житті. Лише через чотири роки вони повернулися додому і зустрілися з онучкою.

Під час їхньої відсутності свекруха Олесі надавала всю необхідну підтримку і допомогу з дитиною, і Олеся виявила, що з матір’ю чоловіка вона ладнає краще, ніж зі своєю власною.

Однак, не зважаючи на своє повернення, батьки Олесі продовжували виявляти мало інтересу до доньки та онучки. Вони були більше стурбовані ремонтом будинку та іншими домашніми справами, ніж проведенням часу зі своєю сім’єю. Вони ніколи не запрошували онучку в гості, і Олесі довелося взяти справу у свої руки, щоб познайомити батьків зі своєю сім’єю.

Перша зустріч пройшла не дуже добре. Донька із сім’єю з’явилися без попередження, і їм навіть не дозволили увійти в будинок.

Ситуація лише погіршилася, коли матір Олесі зробила зауваження зятю, що той голосно плямкає за столом: “За кордоном, наприклад, так не заведено”. А свекруха, щоб насолити, відповіла, заступаючись за сина: “А кидати рідних напризволяще, за кордоном заведено?” Це призвело до сильної сварки між матерями.

Чоловік Олесі був засмучений і вимагав вибачень від її матері. Хоча Олеся розуміла розчарування чоловіка, вона також визнала, що свекруха перейшла межі дозволеного. Вона відчувала, що застрягла посеред конфлікту, не знаючи, що робити.

Зрештою, Олеся вирішила, що це справа її батьків і свекрухи – з’ясовувати свої розбіжності. Вона знала, що обидві сторони мають свої недоліки, і що вона не повинна втручатися. Олеся сподівалася, що колись її батьки проявлятимуть більше інтересу до її життя і сім’ї, але вона також розуміла, що не все в житті можна виміряти грошима.

КІНЕЦЬ.