Я вражена поведінкою мого чоловіка. У нас у шлюбі давно вже не гладко. Чоловік — людина агресивна, зла, зі шкідливими звичками. Мої з ним стосунки, гадаю, навряд чи будуть колись добрими. Такими як були спочатку. Але до нашої дитини він начебто завжди ставився добре.

І ось, сьогодні впала і ця моя ілюзія. Три роки тому, ще на початку нашого шлюбу, чоловік подарував мені парочку папуг. У дитинстві у мене був папужка, якого я просто обожнювала. І це було цілком взаємно. Все життя потім я мріяла завести собі птахів, але якось не складалося.

Разом з чоловіком говорили про те, яких птахів хочу собі придбати. У результаті, коли одного разу чоловік добряче випив, то спонтанно вирішив зробити мені подарунок. І купив папуг зовсім не таких, як я хотіла. Взаємини з птахами в мене не задалися, вони виявилися дикими.

Якось так вийшло, що у нас у кімнаті їм місця не було, і їх забрала моя мама. Вона до них сильно прив’язалася, чому я була рада. Але мій чоловік, у якого з моєю мамою погані стосунки, сердився, що його подарунок перекочував до ненависної тещі і тішить її.

Протягом цих трьох років, щоразу, коли чоловік сильно випивав і скандалив удома, він робив спробу заподіяти цим нещасним папугам шкоду на зло моїй мамі. Міг штовхнути клітку, міг рватися викинути птахів у вікно взимку та інше. Я боронила птахів і не давала це зробити.

Цього літа один папуга випадково втік через вікно, і в нас залишився тільки один птах. І ось днями птах захворів. У нього з’явилися якісь кровососні паразити. Ми звернулися до ветеринара, який прописав лікування. У тому числі велів обробити клітину сильними хімікатами, небезпечними для людей. А в нас удома дитина 1,5 роки. І що робити?

У мене виникла ідея, щоб чоловік відвіз клітку до себе на роботу і там її обробив. Він робить зараз ремонт із нуля «під ключ» у новобудові. Працює один у порожній квартирі. Я спитала чоловіка, чи може він це зробити. Чоловік відмовився,  сказав, що не хоче дихати хімікатами. І ця відмова мене дуже неприємно вразила.

Я можу зрозуміти небажання чоловіка дихати хімією, але невже краще, щоб хімією дихала його власна дитина? Де ж тут любов до дитини та турбота про її здоров’я? До того ж чоловік має звичку працювати без респіратора або будь-яких інших захисних засобів. Він спокійнісінько фарбує стіни, працює з будь-якими шкідливими речовинами і не закриває при цьому обличчя, дихає ними.

Я вмовляла його якось захистити свої легені, але він тільки відмахується від мене. Поки молодий, це сходить йому з рук. Що буде з його легкими на старість — страшно уявити. І от виходить, дихати будівельними матеріалами без респіратора чоловік може, а дихати хімією при обробці клітки не може. Нехай краще дитина вдома дихає.

Я образилась, висловила чоловікові все, що про нього думаю. Ми посварилися. Він запропонував інший варіант обробки клітки. Але я підозрюю, що це не допоможе. Також чоловік звинуватив мене, що я не позбулася птахів ще під час того, як чекала на дитину, адже для дитини шкідливо, що у квартирі є домашні тварини, які переносять інфекцію. Його пропозиція — викинути хворого птаха. Звучить дико, але саме так він пропонує.

Я вже давно звикла до його жорстокості по відношенню до птахів. Він виріс у селі, і сприймає всіх тварин не так, як я. Вони для нього поділяються на корисні та марні. І марних можна знищити без зазріння совісті. Але я не можу так і не хочу. Просто намагаюся обходити це питання стороною і не допускати жорстокості щодо папуг.

По суті, чоловік перевернув ситуацію і зробив мене винною в тому, що така ситуація з птахом взагалі виникла. Але факт залишається фактом – він більше шкодує себе, ніж дитину. І це жахливо. І як мені сприймати це?

КІНЕЦЬ.