– Іринко, а скоро вже буде вечеря? – гукнув з кімнати її чоловік Сергій. Ірина зиркнула на картоплю-пюре. Її вона явно проґавила… Тепер картопля розварилася і не буде ніжною, як любить чоловік. Жінка зітхнула й покликала його вечеряти. Сергій поважно зайшов на кухню. – Що це? – чоловік уважно розглядав пюре. – Чому ти навалила все до купи, а не гарною гірочкою? І де риба? Ірина застигла. Про рибу вона забула… – Може, тобі ліньки стояти біля плити, як роблять усі хороші господині? – не вгавав Сергій. Ірина, як почула таке, то одразу вирішила діяти
– Ти колись навчишся готувати з душею?! – голос її чоловіка Сергія сколихнув тишу на кухні.
Ірина обернулась до нього і скривилася.
– Стейк їсти неможливо, м’ясце недостатньо м’яке, будь ласка, перероби, щоб я міг нормально його пережувати! – не вгавав Сергій.
Ірина зітхнула і зиркнула на чоловіка.
– Тобі треба, ти й досмажуй, – сказала вона і швидко вискочила у вітальню.
– Як же ж він мені набрид! – думала вона…
…Мати співчувала Ірині через цю сварку, але допомогти нічим не могла.
– Доню, але це ж усі жінки знають! – казала вона. – З віком чоловічі недоліки слід множити на два. Іноді навіть на три. Чоловіки стають неприємними і занудними. Змирись…
А що, до речі, твоєму Сергію не так? Ти ж ніби на нього раніше не скаржилася? В чому суть сварки?
– Поїсти любить дуже, – зізналася Ірина.
– І все? – здивувалася мати. – Нехай сам готує, тоді швиденько тебе перестане критикувати!..
…Якби ж все було так просто! Сергій був дуже вибагливий у їжі з дитинства.
Свекруха з гордістю розповідала, що коли приходила по сина у садок, то усі дітки повечерявши, весело гралися в очікуванні батьків.
І тільки Сергійко похмуро сидів над тарілкою, не з’ївши ані ложки.
Виховательки намагалися привчити його їсти в садку. Але робили тільки гірше.
– Там цибуля! – плакав Сергій.
Якщо він бачив у супі цибулю, то вже його не їв. А також в котлетах.
Мати перетирала сиру цибулю на тертці, і тільки так могла нагодувати капризного синочка.
Спочатку він підозріло розглядав тарілку на предмет нелюбої цибулі, і переконавшись, що її нема, неохоче брав ложку і починав їсти.
М’ясце повинно було бути приготоване так, як любить чоловік, і не інакше!
Картопляне пюре має бути ніжним. Супи – певної жирності.
У салат інгредієнти клалися лише дрібно нарізаними і у потрібній пропорції.
Отримавши тарілку з їжею, приготовленою за всіма правилами, чоловік урочисто сідав за чисто витертий стіл, брав у руку ложку або виделку, і після візуального огляду, брався до трапези.
Якщо їжа подобалася, то на його обличчі розпливався блаженний вираз.
Якщо ж ні – чоловік демонстративно відставляв тарілку і, бурмочучи щось собі під ніс, йшов у вітальню.
Ірина з’їдала все за п’ять хвилин, а чоловік міг просидіти за столом пів години і навіть довше розтягуючи задоволення.
Не готувати було не варіант. Сергій починав їсти все поспіль, скаржачись, що зголоднів.
Ще гірше – коли він сам ставав до плити. Готував він чудово, але потім доводилося відмивати всю кухню.
– Я готував, а ти прибираєш, все справедливо! – казав він і, залишивши гору посуду й брудний стіл, ішов прилягти на диван перед телевізором…
…– Іринко, а скоро вже буде вечеря? – гукнув з кімнати Сергій. – Давай швидше, я дуже зголоднів!
Ірина зиркнула на картоплю. Її ж вона явно проґавила! Тепер вона розварилася і не буде ніжною…
Жінка зітхнула й покликала чоловіка вечеряти. Сергій поважно зайшов на кухню і сів за стіл.
– Що це? – чоловік уважно розглядав пюре. – Чому ти навалила все до купи, а не гарною гірочкою? І ще й не прим’яла виделкою? І де риба?
Ірина застигла. А про рибу вона й не згадала!
Охолоджена риба, з якої треба було приготувати котлети, лежала в холодильнику, самотня і забута всіма…
– Мало того, що зіпсувала гарнір, так ще й забула про основну страву? – продовжував Сергій. – А може, ти не забула? Може, тобі ліньки стояти біля плити, як роблять усі хороші господині?
Ірина почула останню фразу й вирішила діяти.
– Рибу тобі! – не витримала вона. – На, отримуй свою рибу!
Вона взяла рибину і кинула на стіл.
– Ой, – ахнув чоловік.
Ірина, закріплюючи успіх, взяла тарілку з картоплею і акуратно, щоб не забруднити кухню виклала її чоловіку на волосся…
– Як тобі вечеря, Сергійку? – ласкаво запитала вона.
– Ти… Ти…, – Сергій закрився у ванній, й увімкнув воду.
Нарешті двері ванної відчинилися.
– Нормально їсти по годинах і під мікроскопом розглядати їжу? – запитала Ірина. – Вимив голову? Чудово! З цього дня ти готуєш сам. І не дай Боже я знайду хоча б крихітну плямку на кухні! Краще мене не нервуй!
– Не буду! – палко пообіцяв Сергій і поспішив у кімнату.
…Рецепт щасливого сімейного життя простий. Кохання та поваги можна класти скільки завгодно – страви вони не зіпсують.
Додати компроміс – ось тут треба бути дуже обережним – його треба класти порівну.
І на закінчення – секретний інгредієнт!
Для кожної пари він свій. І якщо ви його підберете правильно – щасливе спільне життя вам гарантоване.
КІНЕЦЬ.