– Ну й невістка мені дісталася, – скаржилася всім підряд Маргарита Миколаївна. – Мало того, що неосвічена, що ні роду, ні племені, та ще й внуками мене ощасливити не може!

Маргарита Миколаївна була колишньою начальницею, яка тримала в дисципліні не тільки підлеглих, а й власного сина з чоловіком і ніяк не могла змиритися з думкою, що залишиться без онуків.

Синок її, Денис, без матусиного дозволу надумав одружитися з Вірою. І де він її тільки знайшов!

А Денис особливо й не шукав. Помітив дівчину, коли та практику проходила від свого училища.

Вона стіни в їхньому елітному будинку шпаклювала і фарбувала.

І якимось чином запала в душу хлопцю, та так, що він через день в училищі з’явився, щоб знайти, хто та прекрасна малярка, що їхній будинок в цукерочку перетворює…

…Пройшов тиждень. Маргарита Миколаївна поважно сиділа на кухні за столом і пила чай з цукерками, які стояли поруч у вазочці.

Раптом почувся якийсь шум у коридорі. Маргарита Миколаївна здивовано встала з–за столу.

– Мамо, тату, ви вдома?! – почувся голос Дениса. – У мене для вас сюрприз!

Маргарита Миколаївна застигла від здивування.

– Я на кухні, синку! – гукнула вона.

В ту ж мить на порозі зʼявився Денис, а за ним зайшла якась дівчина.

– Це хто така?! – Маргарита Миколаївна не розуміла, що відбувається.

– Знайомся, мамо, це моя наречена Віра! – раптом сказав Денис.

Маргарита Миколаївна так і застигла. Вона й слова не могла вимовити, а потім почалася сварка…

І хоч у строгості Денис був вихований і не мав права мамі заперечувати, а тут, раптом, на своєму наполіг.

– Одружуюся, і все, крапка! – заявив він.

– Шикарного свята від нас із батьком не чекай! – заявила Маргарита Миколаївна.

А батько, вічний підкаблучник, тільки головою хитав…

Зате Денис раптом засміявся!

– А нам і не хочеться всіх твох друзів начальників і багатіїв годувати, напувати й розважати! – сказав він. – Розпишемося і разом житимемо.

– Тут, в нас?! – ахнула Маргарита Миколаївна.

– Чому тут?! – сказав син. – Я вже все вирішив – Вірі кімнату дають у малосімейці, влітку вона закінчує училище, на роботу влаштовується. Я теж працюю. Нам вистачить!

Маргарита Миколаївна не вірила, що це відбувається з нею насправді.

Однак, що ж робити, із вибором сина вона таки змирилася.

Зате коли питання про спадкоємця постало, тут вона вже не стрималася.

– Розлучись із нею, не бачиш чи що, пустоцвіт! Знайдеш собі нормальну, а головне – рівню собі! – сварилась вона.

– Я Віру не кину! Не зможе сама народити – усиновимо.

Бурчала і гнівалася Маргарита Миколаївна на сина довго. А потім вирішила – чого проти волі єдиної дитини йти?

Він же ж впертий. Вирішив щось – з місця не зрушиш.

Хоч і суперечило це правилам, але Маргарита Миколаївна наважилася.

Пересиливши себе і свою непохитність, вирушила вона у далеке і глухе село, де, як казали, бабця одна живе знахарка.

Допомагає нібито навіть зневіреним.

Трави якісь дає, слова шепоче, загалом, після неї, навіть зневірені, купу діток народжують.

Привезла вона невісточці необхідні трави. А Віра, щоб не сваритися зі свекрухою, всі настанови знахарки виконувала.

А Денис, до того ж, відправив дружину в санаторій відпочивати. Мовляв, на свіжому повітрі і під наглядом лікарів поправиш здоров’я, а коли приїдеш, знову за справу візьмемося…

Коли Віра з’явилася на курорті, насамперед вирушила на огляд. Літній лікарка, оглянувши жінку, сказала, що вона абсолютно здорова. Старатися треба більше!

– А може, справа у вашому чоловікові, люба? Ви так питанням не ставили?

– Та що ви, він здоровий!

– А про дитинство його не в курсі?

Віра напружила пам’ять і почала перераховувати. І тут лікарка і сказала, що певно це з дитинства проблема в нього…

– І що ж мені робити? – ахнула Віра.

– Ну, радити вам нічого не буду… – сумно сказала лікарка. – Діло ваше…

…Через дев’ять місяців Віра готувалася стати матір’ю. Всю вагітність чоловік практично носив її на руках. Свекруха теж притихла і носила невістці делікатеси.

– Внучку мені народиш, – заявляла Маргарита Миколаївна. – Фамільний золотий набір прикрас їй подарую. І обов’язково Наталею назви – так мою бабусю звали. Красунею була, я в неї пішла і Денис теж!

У встановлений термін Віра розродилася. Тяжко їй, правда, довелося, але воно було того варте. На світ з’явилася довгоочікувана донька, онучка, значить, Маргарити Миколаївни.

– Наша порода, – задоволено заявила, побачивши дитину, новоспечена бабуся, навіть вушка точнісінько, як у моєї бабці! Мабуть, і справді, трави допомагають. От і не вір після цього знахаркам!

Віра, сміливо дивилася свекрусі в очі і кивала – точно, в травах справа, і вушка – ваша порода, і взагалі, дива на світі трапляються…

А справжню таємницю, про те що дитина не від Дениса Віра розповідати не збиралася. Хай всі будуть щасливі…

КІНЕЦЬ.