Я не був схожим на своїх батьків, і я завжди знав це. У мене було хвилясте каштанове волосся, яскраво-зелені очі, що світилися на сонці, і обличчя, не схоже на жодного з них.

Люди вказували мені на це двадцять два роки мого життя, але я ніколи особливо не замислювався про це, бо знав, що я біологічний син своїх батьків.

Одного разу, коли ми з мамою пили каву на кухні, я пожартував, що настільки відрізняюся від батьків, що з таким самим успіхом можу бути і не їхньою дитиною.

Моя мати раптово замовкла і зблідла, перш ніж сказати: — Ну… я думаю, ти досить дорослий, щоб я могла тобі дещо розповісти.

Я був приголомшений такою фразою від мами, бо пожартував, але мій жарт обернувся мені такою розмовою. Мама розповіла, що коли я народився, в лікарні трапилася плутанина, і я мало не опинився в іншій родині.

Вона помітила, що у дитини на її руках була гарна родимка на щоці, як і в мене, але наступного дня, коли пішла мене годувати, вона побачила, що я в чужих руках.

Після нехитрого розслідування з’ясувалося, що співробітники лікарні переплутали немовлят. Зрештою вони знайшли іншу родину та виправили помилку, але цей досвід травмував мою матір.

Я полегшено зітхнув, дізнавшись, що мене не всиновили, але все одно дивувався, чому я не схожий на свого батька.

Моя мати показала мені кілька старих сімейних фотографій і пояснила, що мій дідусь, на якого я був дуже схожий у всьому, пішов у світ інший, коли моя мати була ще маленькою, тому я ніколи не знав про нього.

Нарешті, я мав відповіді, які я так довго шукав, сам того не помічаючи. Я відчував себе ближче до своєї сім’ї, ніж будь-коли раніше.

КІНЕЦЬ.