У мене була сестра Орися. Але після недавніх подій я почала сумніватися, чи справді ми сестри. Ми ніколи не жили мирно і завжди сва рилися, і з віком все ставало тільки rіршим і rіршим. Наші батьки завжди були на боці Орисі, хоч би що вона робила. Спочатку я ображалася на матір за те, що вона виявляла такий фаворитизм, але зрештою просто змирилася з цим. Ми з Орисею вже обидві були заміжні, у нас були діти, але ми все ще постійно сперечалися про все.

Якось зателефонувала мама і зажадала, щоб я негайно принесла до будинку Орисі частину старого одягу та іграшок моєї дочки. Тоді я не могла цього зробити, але Орися сама прийшла до мене і зажадала, щоб я віддала їй речі. Я вже запакувала їх для однієї подруги, але сестрі було все одно на мої плани. Вона взяла те, що хотіла, а потім вимагала ще. Я відмовилася, сказавши їй, що вже обрала все, що моїй доньці не потрібно, і що я планую віддати це тому, кому це справді потрібно.

Орися пішла роздратована. Пізніше зателефонувала мама і звинуватила мене в тому, що я брала гроші в Орисі за речі. Я спробувала пояснити, що не брала жодних грошей, але вона мені не повірила. Після цього я перестала спілкуватися із сім’єю. Я не можу повірити, що настане день, коли ми з сестрою піднімемо білі прапори, і я не думаю, що колись зможу пробачити її за її поведінку.

КІНЕЦЬ.