Ми з Танею дуже довго відкладали кошти на власне житло. Стикатися по орендованих квартирах просто набридло. До того ж кожного разу, коли ми наводили якийсь лад у помешканні, з’являвся  господар та ввічливо просив нас з’їхати.

Мені набридло гарцювати на чужих людей та чуже житло, тому ми з дружиною й почали відкладати. Економили на всьому, частенько перебивалися з хліба на хліб. Декілька років не могли собі дозволити новий одяг, взуття та елементарну поїздку на море. Наші страждання того вартували. Нарешті ми заїхали у власну однокімнатну квартиру.

Грошей на ремонт не залишилося, тому ми вирішили залишити все, як є. Просто влаштували генеральне прибирання. До того ж довелося докуповувати техніку: пральну машину та телевізор.

Таня наполягла на тому, щоб пральну машину поставити на кухні, тому що у ванній кімнаті замало місця. Мені ця ідея не подобалася, але все ж довелося вступити. Це була жахлива ідея.

Тепер на кухні неможливо спокійно поїсти. Дружина закидає прання кожного вечора. Пральна машинка страшенно гарчить, постійно намагається «втекти» з кухні, а коли вмикається режим віджим, то вона ніби має злетіти на поверх вище.

Мені доводиться їсти у спальній кімнаті, щоб не вдавитися з переляку. Нехай Таня ображається, але я маю намір перенести машинку у ванну кімнату.

КІНЕЦЬ.