Моїй подрузі Наталі зараз трохи більше 30 років.

Вона заміжня, має сім’ю – чоловік та двоє дітей, які ходять в садочок.

Наталя дуже добре справляється з двома своїми дітьми, при цьому встигає ще й на роботу ходити, смачно готувати і непогано тримати порядок в будинку.

Завжди у моєї подруги скрізь чистота та краса, коли не зайдеш до неї.

Мені часто здається, що Наталя якраз та сама успішна жінка, у якої все виходить і все добре ладнається.

При цьому мало хто знає, адже це й не помітиш за її посмішкою, що сама Наталя досі ніяк не може вибачити свою матір.

Мама у моєї подруги – хороша, добра, чуйна та співчутлива людина, але, виходить так, що більше для чужих людей вона така ніж для найрідніших людей.

Для якихось своїх подруг, сусідок, двоюрідних сестер колег, далеких знайомих, з якими колись там в якомусь році в молодості разом відпочивали в санаторії за путівкою, які отримували від від профспілок – мама Наталі буквально може зробити все: і допоможе, і дізнається, і в стаціонар прийде з курячим бульйоном, і грошима виручить, і переночувати пустить до себе, якщо буде так потрібно, та хоч тиждень живіть.

Загалом, до неї звертаються всі, хто її знає, вона жодного разу не відмовила і не відвернулася від людей, завжди старається піти на зустріч.

Але коли справа стосується своїх рідних людей, а саме дочки та онуків – мама особливо й не спішить до них – ось таке у неї розуміння цікаве.

Мама моєї подруги живе на сусідній вулиці від доньки, але в гості до онуків бабуся ніколи, особливо, не приходить.

Молодший, дворічний, син Наталі її навіть встигає забути від зустрічі до зустрічі, і кожного разу по-особливому перший час на незнайому жінку похилого віку, рідкісну гостю в їх домі, яку ніби вперше бачить перед собою.

Якби рідна бабуся надумала взяти малюка на руки, можливо, він би і відмовився.

Але мама Наталі до дітей особливо і не лізе, сторониться їх.

Гратися з ними і гарно проводити час, або приготувати якогось смаколика абсолютно не в її стилі.

Мати стоїть осторонь завжди, лише поговорити з ними може.

При цьому вона охоче сидить з сином сусідки.

Просто в порядку дружньої взаємодопомоги, та й шкода людину, їй немає кому допомогти.

Бабуся для чужих людей, як добрий ангел – і чай зварить, і книжку почитає, і від запропонованих матір’ю дитини грошей відмовиться: ось ще, мовляв, не вигадуй, вам більше ці гроші потрібні, скільки там мені треба. У тебе що, зайві, чи що? Тобі он маленьку дитину ще потрібно на ноги ставити. Люди повинні виручати один одного, а тим паче у такі непрості часи!

Сусідка радісно дякує, а донька в цей час зі своїми дітками сама сидить вдома.

З одного боку, мама начебто і не зобов’язана допомагати своїй дорослій і самостійній доньці, адже дорослі люди, окрема сім’я, вона має повне право жити своїм власним життям для себе і робити так, як душа забажає.

І ображатися не можна на неї.

Але самій Наталі все одно прикро дуже за це.

З чужим дитям бабуся, значить, сидить, а свої – хоч що хоч.

Виходить так, що просто мамі ніколи допомагати рідним дітям, і вона не вважає за можливе відсунути свої справи в ім’я допомоги своїй рідній доньці і її сім’ї.

Людей підвести вона не може і в найгіршому сні.

Позавчора у неї було одне, вчора інше, сьогодні он у сусідки дитина занедужала, вона завжди напоготові, якщо комусь знадобиться її підтримка.

Всі знайомі, хто знає маму Наталі, вважають, що жінці дуже пощастило з ненькою.

Мама все знає, все вміє, за чужою дитиною он як пригледіла – за своїми там, напевно, і взагалі нагляд на вищому рівні.

Ага, як би не так.

Причому, так було завжди, ще з самого дитинства.

Мама Наталі і раніше дуже часто запросто могла віддати куплену для дочки, але ще не подаровану річ випадково забіглій подрузі з дитиною – ну як це той малюк піде з дому без гостинця, у нього он настрою зовсім немає, плаче?

А тоді, в пору дефіциту, купити потім таку ж ляльку або таку вдруге було можливо не завжди.

Мама могла годувати свою сім’ю макаронами і розпеченою на сковорідці вже несвіжою ковбасою – не викидати ж дефіцит, – а гостям дістати з холодильника свіжі делікатеси, про існування яких в будинку Наталка сама навіть могла і не здогадуватися взагалі.

І так у всьому, куди не глянь, одне і теж.

Наталя й досі не може зрозуміти.

Чому мама так робить? Хіба так можна?

Моя подруга останнім часом все рідше водить онуків до бабусі, а та ніколи й не запитає про них, їй ніколи, вона спішить на допомогу іншим.

Наталя тепер зовсім відвернулася від своєї матері, каже, що на старості років все їй згадає.

Але хіба моя подруга правильно робить?

КІНЕЦЬ.