Так склалося у мене, що я двічі була заміжньою, шукала своє жіноче сімейне щастя.

У першому шлюбі у мене була донечка.

Але життя з першим чоловіком, на жаль, не склалося у нас, і ми з ним розлучилися.

Нічого про ті часи тепер навіть згадувати не хочеться, адже то був не найкращий період в моєму житті, єдине радію, що маю донечку.

Ми з моїм колишнім чоловіком великих статків не мали, на жаль, жили постійно на орендованих квартирах.

А після розлучення ми і зовсім з дочкою переїхали в гуртожиток – маленьку кімнату мого діда.

Він зійшовся з однією бабусею і згодом поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло.

Кімнатка в гуртожитку дуже маленька, але хоч якийсь дах над головою у мене був і не доводилося платити за оренду.

Кімната ця зовсім крихітна, якщо так можна сказати, кухня і санвузол спільні з сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною жити до своєї мами – вона у мене має непростий характер, а я не люблю жити під постійним контролем, а вона у мене людина дуже складна.

А так, я була сама собі господиня і мені ні під кого не потрібно було підлаштовуватися. Хоч мені було важко, але я знала, що у мене стабільність, бо є своє власне житло.

Коли минуло трохи часу і доньці моїй виповнилося 5 років, я познайомилася з одним чоловіком на своїй роботі.

Ні, він не колега, а клієнт: недавно став спадкоємцем квартири і оформляв у нас усі необхідні папери та документи про власність на неї.

Я тимчасово працювала діловодом, саме в той період, влаштувалася по знайомству без освіти: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати, робота наче не дуже важка, а я швидко вчилася, старалася, як могла, адже потрібно було якось копійку заробляти.

Потім з начальником посперечалися, я пішла з роботи, але суть ні в цьому: просто особисте життя почало складатися, несподівано навіть для мене, хоча я вже й сама не сподівалася, що щось доброго варто чекати.

Наречений в мене щиро закохався, та й мені він дуже подобався, а потім я теж відчуваю – що стала звикати до нього, ця людина підходить мені, у нас багато спільних інтересів, Андрій добрий та турботливий чоловік.

А тут ще й перспектива з житлом намалювалася, правда, маленька двокімнатна квартира у Андрія, але все ж!

Згодом, через деякий час, Андрій заміж покликав мене, та ще й з дитиною, хороший варіант наче і життя моє трохи налагоджується.

Минуло трохи часу і ми з моєю донькою переїхали до нього, а мою кімнату в гуртожитку стали в оренду здавати.

Розписалися ми з Андрієм практично відразу після переїзду.

Весілля не гуляли, зрозуміло, нам не до того було, відзначили вдома спокійно, за невеличким столом.

А куди всіх?

Квартира у Андрія невелика, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось запрошувати.

Ось саме через цей ремонт і почалася вся історія, про яку я хотіла б розповісти, саме через це я попалася вже не в таку просту ситуація.

Я на той час влаштувалася на роботу в найближчий невеличкий супермаркет, Андрій мій теж працює, плюс ще дохід з гуртожитку отримуємо щомісяця за оренду і плюс аліменти на дочку.

На життя нам цілком вистачає зараз усім, ми навіть непогано живемо, не гірше за інших, навіть в такий час.

Чоловік мій згодом вирішив робити ремонт, це було його рішення.

Але я йому запропонувала інший варіант:

“Давай продамо мій гуртожиток, твою квартиру і візьмемо собі квартиру побільше, в новобудові хорошій. Або навіть у кредит трикімнатну квартиру можемо взяти вдвох. щоб нам усім місця більше було.”

Але мій чоловік не підтримав зовсім цю ідею, Андрій був проти такої ідеї.

Його пояснення, в тому, що він не хоче нічого міняти, було просте і воно мені здалося дуже дивним:

“Це нормально, що у кожного є свій куточок і свій дах над головою на майбутнє. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку.

Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися ніколи, навіть не думай про таке, зрозумій, але я думаю, поки нам двокімнатна квартира на трьох цілком вистачає.

Тому давай будемо просто робити ремонт, так краще буде для всіх – у тебе залишиться твоє, а у мене – моє!”

Я своєму чоловікові сказала:

“Роби ремонт в своїй квартирі, якщо вважаєш за потрібне!

Але на мене і на мої фінанси, будь ласка, навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас скластися життя надалі, я зараз вкладу усі свої гроші в твою квартиру, а потім ти скажеш, щоб ми залишили твоє житло і ми залишимося просто ні з чим”.

Ну хіба не логічно? Хіба я не права?

Після цих слів Андрій на мене дуже образився, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі типу сам.

Так, на їжу і рахунки за комунальні послуги ми складаємося обоє, але свої гроші, які залишаються у мене, я по трішки відкладаю, а він платить за ремонт.

Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, там ціни непогані і є, практично, все необхідне.

Андрій просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу чи ще якісь необхідні для ремонту речі тощо.

Я погоджуюся з ним, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші.

Іноді мені стає соромно: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже мило і по-дівочому затишно, купує все зі смаком, рожеве, якісне, не шкодує, особливо, грошей.

Совість підказує мені дуже, що це трохи неправильно, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в тому, що я все залишила на плечі чоловіка – каже, що чоловік хороший, жити будете, а ти так недобре до нього ставишся.

Можливо, я зараз дійсно не права і не правильне рішення прийняла?

Просто я вже один раз розлучалася і залишилася ні з чим, тому зараз боюся повторити свою помилку знову.

Мені колись чоловік колишній так і сказав:

“Збирай речі і йди, квартира моя, твого тут нічого немає”.

Тому я постійно згадую про це і не хочу, щоб таке повторилося знову.

Як мені правильно бути?

Чи варто мені вкладати гроші в ремонт квартири мого чоловіка?

Фото ілюстративне.

КІНЕЦЬ.