Моїй подрузі Світлані зараз лише зовсім трохи за 50 років.

Але виглядає вона набагато старшою за свій вік.

Одягається моя подруга дуже скромно, речі свої та чужі, які їй подруги часто віддають, носить усе роками.

Ще й намагається дуже їх берегти, таке враження, що збирається їх ще 10 років носити.

У перукарні Світлана не буває ніколи, не стрижеться і не фарбується, засніжені сивиною волосся збирає в акуратний пучок, з яким я пам’ятаю її вже багато років.

Косметикою вона теж не користується зовсім вже багато років, а нігті завжди стриже коротко, нічого особливого.

Загалом, моя подруга вже багато років економить на собі, і це помітно дуже, коли подивитися зі сторони на неї.

Цього не помітити неможливо, це усім дуже добре видно.

Єдина рідна та близька людина у Світлани, її радість – її 10-річний син.

Так вийшло, що особисте життя у Світлани довго не складалося.

Хоча начебто дівчиною вона була симпатичною та спокійною завжди.

Але все якось не щастило, на жаль, зустрічалися не ті люди на її життєвому шляху.

До того ж, мабуть, позначилося мамине книжкове, аж занадто добре, виховання, адже вона навчала свою доньку бути спокійною та толерантною.

Загалом, свого казкового принца Світлана так і не дочекалася так, а в рік свого сорокаріччя один за одним пішли її мама з татом на небо, і залишилася в чотирьох стінах абсолютно одна на білому світі, то були непрості часи.

Напевно, це і направило її до непростого рішення – стати мамою-одиначкою, мати дитятко для себе, адже не бачила майбутнього.

– Як ти взагалі про таке можеш думати, – говорили усі подруги Світлані, коли почули про її наміри. – Світланко, ну у тебе солідний вік уже.

Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз вони тобі, тобі й допомогти зовсім нікому, ти ж зараз зовсім одна, у тебе ж нікого немає? Сумно тобі одній жити – собачку просто заведи.

Дитину ще ростити треба, багато років вкладати свою працю і сили, забезпечувати добре. Одній матері дуже важко впоратися з цим, тай тато поряд завжди потрібний дитині. Та ще, в наш час, ростити так, щоб не гірше інших.

Як ти одна свою дитину піднімеш на ноги зараз у такий непростий час? У повній сім’ї це буває непросто!

Взагалі, чим ти думаєш? У тебе ні накопичень немає, ні захмарних прибутків, єдиний плюс – квартира своя, але ж це й теж не головне, бо не впораєшся ти сама з дитям малим, не зможеш сама його виховати. Ну і навіщо тобі вже таке на старості років?

Загалом всі знайомі та подруги відмовляли Світлану від цієї думки, але вона собі мала свою думку і все.

Мабуть, в результаті таких розмов сама Світлана твердо вирішила – викрутиться вужем, але у її дитини буде все, що і у інших дітей.

Вона вирішила, що ніхто не посміє говорити у мене за спиною, що вона в сорок років не може забезпечити своє єдине дитя, і тепер їй нема на що дитині черевики купити.

Синові, Романові, зараз десять, і у нього дійсно є все, і все найкраще.

Перший час подруги намагалися віддавати Світлані для дитини ношені речі – візьми, мовляв, воно тобі пригодиться, стане в нагоді, може, вдома ходити, або під куртку коли-небудь піддіне.

Всі подібні спроби Світлана згодом серйозно припинила раз і назавжди – не потрібно їй дитині чужі речі і все, син має носити лише новий одяг, не гірший ніж в інших дітей.

Хтось і образився, не без цього.

Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина Світлана сама зробить все, що в її силах.

Щороку Світлана возить Романа на море, купує йому найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг та взуття.

Звичайно, дається це все жінці нелегко, а дуже складно.

Світлана постійно шукає різні підробітки для себе, економить на собі.

Втім, ніколи не скаржиться на своє життя.

Син її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим і привітним.

Намагається вчитися гарно, радувати свою немолоду маму.

Роман, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по пів зарплати, а потім сидіти ночами над перекладами, аби закрити дірки в бюджеті.

Мама його намагається зробити все, щоб син не вдчував себе біднішим за інших дітей.

Хоча, як всякий хлопчисько, звичайно, він хоче мати і планшет, і iPhone.

До того ж у однокласників всі ці речі – само собою зрозуміле.

Але, з іншого боку, дивлячись на інших мам, що під’їжджають до гімназії на дуже дорогих авто, в шубах і діамантах, хлопчикові трохи не по собі.

Ні, він не те, щоб соромиться своєї немолодий мами в носінні старого пальто і стоптаних чобіток.

Проте, в цьому випадку, опускає голову і кожен раз сумно озирається – якщо хтось із однокласників щось скаже, сміючись, про його немодну маму.

А сказати щось недобре можуть запросто в будь-який момент, зараз такий час, таке виховання.

– Мамо, а давай тобі якусь гарну теж шубу купимо зараз, або якесь новеньке пальто? – сказав якось Роман своїй мамі. – І нові чоботи. Давай купимо?

– Ой, та навіщо мені дорога така шуба та? – сміється Світлана. – Куди в ній ходити я буду? В супермаркет, чи що? Та ну, перестань. Ось якби ми жили в країні, ​​де морози 30 градусів, тоді так, а так з такими теплими зимами шуба не потрібна абсолютно. А чоботи у мене ще як нові. Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може, і ще на рік згодяться.

Хтось довго думає та вкладає свої гроші в нерухомість, відмовляючи собі в усьому, щоб виплатити кредит і в старості зажити і не перейматися зовсім ні чим, хтось вкладає багато часу та сил в свою якусь справу, свій бізнес – Світлана ж все вкладає в свою єдину дитину, улюбленого єдиного сина.

В освіту, виховання, в стосунки.

Хоче, щоб у сина було краще життя, ніж у неї самої, щоб він ріс щасливою дитиною.

Вкладає все, що є, без залишку, адже лише живе своєю дитиною.

І, хоча всім каже, що не сподівається ні на яку допомогу від нього в старості – насправді звичайно ж сподівається, вона щиро надіється, що їй буде кому склянку води подати і вона не залишиться на старості сама.

Я не знаю, як вмовити свою подругу, щоб вона більше часу приділяла для себе.

Тільки от чи правильно Світлана робить сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе, невже їй теж не хочеться бути щасливою жінкою?

КІНЕЦЬ.