Мій син був не найщасливішою людиною. Я не вважаю, що джерело всіх його невдач-саме він, але і не звинувачую в цьому інших людей.

Так, син сам міг би змінити своє життя тільки на краще, але я ж бачила, як він старався, і у мене було і є бажання йому в цьому допомагати, ось тільки він все моє бажання знищив одним своїм вчинком.

А все почалося з весілля сина. У дружини він собі вибрав дівчину досить примхливу, працювати вона не хотіла, навіть вдома забиратися їй було лінь, але чоловіка вона любила, була вірною, і готувати вміла, і на цьому спасибі, як то кажуть.

Вибір сина я засуджувати не збиралася, як і стояти на їхньому шляху кам’яною стіною. Після весілля вони жили у нас.

У маленькому будинку місця всім не вистачало, а син наш працював в супермаркеті, так що збирати на своє житло йому довелося б довго, проте ми з чоловіком вирішили полегшити йому завдання: купили молодятам будинок.

А після цього що? А все.

Пара переїхала в свій будинок і зовсім забула про нас.

З нами молоді взагалі не розмовляли, син мої дзвінки ігнорував, навіть коли у нас з’явився онук, ми про це дізналися тільки через три місяці після його народження.

Ось це бездушність сина по відношенню до рідних батьків і знищило в мені всяке бажання допомогти йому в майбутньому.

КІНЕЦЬ.