Після 17 років шлюбу я навчилася давати відсіч свекрусі. Наявність фінансів – це добре, але гроші бувають різні. Вирішила написати те, що мене турбує деякий час. Хочеться почути вашу думку. Готова до будь-якої критики, сподіваюся з вашою допомогою чи самостійно, прийму найкраще рішення як для себе, так і для своєї сім’ї.

Коротко про себе. Із чоловіком разом без кількох місяців уже 17 років, маэмо двоє чудових діток. Почали зустрічатися і майже одразу почали жити разом. Я була студенткою 1 курсу, він уже працював.

В обох батьки прості робітники, не було надмірностей під час виховання. Різниця лише в тому, що він виховувався у повній сім’ї, а мене виховували старша сестра з чоловіком (це зараз я розумію, що так було краще для мене).

Мама жила окремо, батько з іншою родиною окремо. Як знаєте, про своє житло не могло бути й мови, тому що купити його і зараз багатьом не під силу. Жили то в моєї мами за містом, з бабусею і молодшою сестрою. Спали спочатку на підлозі на кухні, потім на дивані на кухні. Періодично ночували у його батьків у місті.

Так було швидше і простіше добиратися на навчання та роботу, там чоловік має свою кімнату. Я до останнього не погоджувалась, щоб не жити з ними, відчуваючи ворожість майбутньої свекрухи.

У результаті, через чотири роки спільного життя перед весіллям, будучи вже в положенні, я переїхала туди. Свекруха не намагалася навіть приховати свого негативу. Може, думала, що я не помічаю. Закривала мені рота, говорила неприємні речі і відверто мене ігнорувала.

Вона до останнього сподівалася, що ми розлучимося. І, мабуть, і досі тішить себе цією надією. Взагалі, за її словами, я не гідна її сина, батьки у мене ніякі, типу жебраки. Свекор був у мене найкращий. Із сестрою чоловіка були звичайні стосунки.

Я не конфліктувала. Була вихована з повагою до старших. Терпіла і плакала від образи, не розуміючи, чим я заслужила таке ставлення. Настав той день, коли стався конфлікт.

Я зібрала речі та поїхала до мами. Майбутній чоловік зі мною.
Найщасливіший рік ми прожили з мамою, душа в душу. За збігом обставин я вмовляю чоловіка переїхати до мого батька, з його ініціативи (він розійшовся зі своєю пасією). Я не хотіла утискати маму (тепер вона спала на дивані на кухні).

І до цього дня ми живемо з моїм батьком. Я не хотіла спілкуватися зі свекрухою, але моя старша сестра вплинула на мене, говорячи, що це мама мого чоловіка. І я продовжувала терпіти це спілкування заради чоловіка. І лише 3 роки тому я змогла набратися сміливості та почати їй відповідати на «шпильки». Було дуже складно після стількох років терпіння. Результат був миттєвим – вона почала думати, хоч і через раз, що говорити.

Вже кілька років тому вона жила одна в чотирикімнатній квартирі. У результаті вони поставили питання купівлі однокімнатної, яка менше за комуналку. Я ніколи не лізла у це питання. Це не моє. Так би мовити, стежила за процесом із боку.

До речі, сестра чоловіка вийшла заміж за гідного, на думку свекрухи, чоловіка. Тобто за багатенького. А в сина те, житла свого досі немає. А вже четвертий десяток.

Хоча ми ніколи ні в кого нічого не просили. Будинок батька можна сказати заново відновили після пожежі. Батько пропонував переписати, я відмахнулася, хай буде як є. Ми викупили ділянку поряд, у мене в планах поставити там будинок уже скоріше дітям.

Повернемося до суті. Квартиру свекрухи продали. Все вирішували свекруха та її дочка. Вирішили купити матері двокімнатну, а половину грошей віддати моєму чоловікові на квартиру. І згодом ця однокімнатна залишиться його сестрі.

Свекруха одразу попросила у сина 100 тисяч на ремонт. Їй не вистачить. Люблячий син не відмовив. Мені випадково проговорився. Потім ще просили. Не дав. Зрештою сестра попросила половину, він віддав. А самому на однокімнатну не вистачить. Каже, давай з матір’ю купимо бодай однокімнатну. А я не хочу.

Додам, що я чекала каверзи з боку його родичів. І я чекала ситуації, щоб розірвати спілкування, тому що мене це спілкування пригнічує. Я почуваюся спустошеною. І в мене це стало приводом не спілкуватися. Незабаром рік як, і я чудово почуваюся.

Головне питання у цій ситуації — що робити? Купувати квартиру? Я давно йому пропонувала взяти іпотеку. Якщо не самим жити там, то здавати.

У нас діти! Я не хочу, щоб вони як ми поневірялися. Не хочу через те, що основна сума — його спадок, точніше залишки. І його родичі будуть говорити, що я таки урвала шматок. І звичайно з’явиться мати на порозі квартири сина.

КІНЕЦЬ.