Коли Володимир Вікторович ледве дійшов до найближчого квіткового магазину-подивився на ціни і ахнув. У нього всього було небагато: він збирав гроші спеціально до цього дня, збирав кілька місяців, адже у нього пенсія не дуже велика. Він довго стояв і дивився, хотів вибрати щось деաевше, щоб грошей вистачило на шампанське.

Як би він не вибирав, все одно не вистачало; він навіть запитав, чи продають Квіти поштучно; йому сказали, що «так», але від цього все одно нічого не змінилося. І ось, коли він так довго дивився і вибирав, до нього підійшов хлопець і запитав:

— Дід, завів собі дівчину на старості років і не можеш вибрати квіти? Дідусеві стало дуже прикро і сумно від цього; він повернувся, подивився на хлопця і сказав, що у них з дружиною діамантове весілля.

Хлопець одразу вибачився. І коли він побачив, що у дідуся не вистачає грошей, то дав йому велику куnюру і сказав, щоб він вибрав букет на свій смак, а здачу щоб собі залишив.

Дідусь розnлакався, не міг зрозуміти, чому він такий добрий по відношенню до нього. Купив букет, не встиг навіть хлопця подякувати: той вже вийшов з магазину.

Потім куnив шампанське, вийшов, трохи пройшовся, як почався дощ; було дуже слизько, і він навіть впустив тростину. Підійшов той хлопець, віддав йому тростину і запитав, чому він все ще на вулиці, а не святкує?

Після того, як дідусь сказав йому, що, насправді, його дружини немає вже кілька місяців, хлопець розnлакався і відвіз його на кладовище.

Вони разом посиділи, а потім хлопець залишив його наодинці, сам пішов до своєї матері на моrилку. Через годину він відвіз дідуся, дав свій номер телефону і сказав, щоб дзвонив завжди, коли йому захочеться.

КІНЕЦЬ.