Того дня Назар повертався додому пізніше звичайного. Вчителька затримала після уроків тих, хто не зрозумів тему на уроці. На вулиці стояв лютий мороз. Хлопець кутався в куртку, але все одно мерз. В голові уявляв, як добереться додому, як скупається в теплій ванні. При думках про їжу, шлунок характерно шумів. Хлопець поспішав додому, але раптом побачив на узбіччі бабусю.

Вона лежала і не ворушилася. Хлопець підійшов ближче, зачепив жінку за плече. Бабуся відкрила очі, але потім відразу ж закрила. Вона відкривала рот в спробі щось сказати, але не могла нічого вимовити. Хлопець озирнувся. Навколо не було ні душі. Він швидkо набрав номер батька і попросив приїхати. Весь час, поки тато добирався, хлопець не відходив від жінки. Батько приїхав зі швидkою. Бабусю забрала швидка. Хлопчик про неї дуже переживав і постійно запитував у батька про бабусю.

Батько пообіцяв, що вони відвідають її. Пізніше з’ясувалося, що Вероніка Ігорівна в минулому почесний педагог. Згодом ця історія стала відома міській адміністрації. Хлопцю за його героїчний вчинок вручили грамоту. У школі всі вчителі ставили Назара в приклад. Уважність здатна врятувати життя. Нині люди так байдужі один до одного…

КІНЕЦЬ.