Андрій і сам не розумів, як це так вийшло, що все їхнє кохання з дружиною зійшло практично нанівець. Начебто такі пристрасті спочатку кипіли. Вони з Ольгою навчалися на одному факультеті. Спочатку йому сподобалася інша дівчина, і Андрій почав залицятися до неї. Але потім випадково зустрів її на вулиці з Ольгою, з якою вона тоді товаришувала, і зрозумів, що до цієї зустрічі кохання він не знав.

Найдивовижніше (як вони потім з’ясували), що з Ольгою сталося приблизно те саме. Вона з першого погляду відчула неймовірний потяг до Андрія. Після цього він розлучився зі своєю дівчиною і почав мріяти про Ольгу.

Вони зустрілися ще раз у кінотеатрі. Ольга була у компанії дівчат, Андрій прийшов у компанії хлопців. Він першим підійшов до Ольги.

– Як тебе звати? – Запитав він.

– Ольга, – відповіла Ольга.

– А я – Андрій, – представився він.

Андрій так і не зрозумів, про що було те кіно, постійно поглядав на Ольгу. А після сеансу він дочекався її на виході.

– Ольга, можна я тебе проведу? – Запитав він.

Дівчина зніяковіла, не знаючи, як їй вчинити, адже серед її подруг тут була й колишня подруга Андрія. Та кивнула їй, підбадьорила, що тут поробиш, доведеться змиритись.

– Іди вже, йди, – сказали їй та інші дівчата.

Проводи до будинку сильно затяглися, Ольга повернулася до гуртожитку вже за північ, і довелося вмовити чергову, щоб та відчинила їй двері.

– Бач, вся світишся, – посміхнулася їй добра жінка, – Закохалася, чи що?

Ольга справді світилася від щастя. Так почалося їх з Андрієм кохання.

З того часу минуло вже десять років. За ці роки між ними траплялося всяке, і, хоч почуття Андрія злегка притупилися, він все одно любив Ольгу і був упевнений, що його дружина теж любить і не зраджує ні з ким.

Сам він вже давно завів собі коханку. Загалом це була його секретарка. Все почалося з того, що Андрій того дня посварився з Ольгою.

– З чого це ви такий сумний, Андрій Віталійович? – Запитала його тоді секретарка.

– Нічого, з дружиною посварилися, – відповів Андрій.

– Я б ніколи не стала сваритися з таким шикарним чоловіком, як Ви, – раптом сказала вона.

Андрій, що називається, купився на її лестощі і позалицявся до своєх секретарки. З Ольгою він потім помирився, але зв’язок із секретаркою не припинив. Хоч і рідко, але іноді заїжджав до коханки у гості. Її це цілком влаштовувало, вона не претендувала на більше.

На цей раз Андрій попередив Ольгу, що їде у відрядження і вирушив у гості до своєї секретарки. Вона була ще та затійниця, наготувала смачної їжі, поставила свічки і зробила для Андрія справжнісіньку романтичну вечерю. Ольга вже давно таких не робила.

Після вечері Андрій вийшов на лоджію. На вулиці вже вечоріло, в будинках навпаки з’являлося світло у вікнах, і добре проглядалися квартири. Андрій захопився спостереженням за тим, що люди роблять, там, у цих прозорих і відкритих усьому світі вікнах і раптом в одному з них він впізнав свою дружину. Вона була з чоловіком, той щось розповідав їй, вона сміялася, закидаючи голову, як завжди вона це робила.

У Андрія стало неспокійно на душі. Як так? Це його кохана Ольга. ЙОГО ОЛЬГА. Як цей чужий, сторонній чоловік сміє її радувати? Ну, гаразд, Андрій, тоді весели її сам. Але ж тебе ніколи немає вдома. Ти навіть 8 березня примудряєшся святкуватись з якимись іншими жінками, а не зі своєю коханою дружиною. Сподівався, що вона на тебе вічно чекатиме? А ось, знайшла заміну, подивись, подивися уважно.

Хвиля ревнощів наринула на Андрія.

– Дорога моя, мені зателефонували, у мене з’явилася термінова справа, я піду, вибач, – сказав він секретарці, виразно розуміючи, що більше вже тут не з’явиться ніколи.

Він викликав таксі та прилетів додому. У квартирі було порожньо, мабуть, діти сьогодні ночували у бабусі. Андрій зателефонував дружині.

– Алло, Ольга, у мене скасувалося відрядження, я повернувся раніше, а тебе вдома нема. Я розумію, що ти затрималася на роботі. Приходь швидше, я їсти хочу і за тобою скучив, – промовив він у трубку скоромовкою.

Вона відповіла, що скоро буде вдома.

“Сам винен, я сам винен”, – твердив Андрій собі під ніс, починаючи готувати своє фірмове спагетті.

Незабаром після його дзвінка вдома з’явилася Ольга.

– Встигла чи ні? – крутилася в голові Андрія зрадлива думка. – А раптом це не її коханецьи був? Або взагалі здалося, що це вона…

– Привіт, Андрію, невже ти скучив за мною? – трохи єхидно запитала Ольга.

– Так, так, ще й як скучив, навіть романтичну вечерю приготував, поки тебе чекав, – посміхнувся він, допомагаючи Ользі зняти пальто і забираючи у неї важкі сумки.

– Та ось, купила яблук через інтернет, їздила їх забирати, – пояснила Ольга. – Продавці з села їх привозять у місто і продають, зберігалися в льоху, то є надія, що зберегли в собі вітаміни.

– А хлопці де? – Запитав Андрій.

– У бабусі, звичайно, – знизала плечима Ольга. – Хотіла їх забрати, але в них там гра якась, попросилися залишитися до завтра.

– Ну, і правильно, – зрадів Андрій. – Проходь, сідай за стіл, зараз тебе обслуговуватиме найкращий у світі офіціант.

Романтична вечеря вийшла чудовою. Посиділи, як у старі, добрі часи, коли ще навіть не були одружені. Ольга розрум’янилася, повеселішала. Вечеря плавно перетикла у ніч пристрасті, після якої, як з’ясувалося трохи пізніше, Ольга завагітніла третьою дитиною.

З народженням молодшої доньки, Андрій зовсім не мав часу ні на свою секретарку, ні на якихось інших сторонніх жінок. Весь вільний час він проводив у сім’ї, не розуміючи, як раніше це могло йому не подобатися.

КІНЕЦЬ.