Я жив один багато років відтоді, як не ста ло моєї дружини, а моя єдина дочка Оксана не спілкувалася зі мною з того часу, як вийшла заміж. Два дні тому я відсвяткував своє 65-річчя та запросив Оксану на своє скромне свято. Я розмовляв із нею телефоном, і вона пообіцяла, що приїде, але обіцянки не дотрималася.

Я виростив Оксану сам, і це було непросто. Я не привів у наше життя ще одну дружину, бо не хотів, щоб у моєї дитини була мачуха, думав – вона почуватиметься некомфортно у присутності чужої жінки вдома. Я готував, забирався і заробляв сам.

Потім, коли Оксана вийшла заміж, вони з чоловіком переїхали до мене. Спочатку все було добре, але потім будинок хотіли відремонтувати, а пізніше – хотіли продати та купити новий у кращому районі.

Я не хотів продавати будинок, бо він був для мене сімейною реліквією, але заради щастя Оксани я погодився.

Однак я наполягав на тому, щоб наступний будинок був оформлений тільки на мене, і всі документи були оформлені тільки на мене. Чоловік Оксани обра зився, але я стояв на своєму. Це спричинило сварkу, і вони з’їхали від мене.

Я не бачив і не розмовляв з Оксаною понад двадцять років і намагався налагодити з нею стосунки, але все було марно. Дочка послухалася чоловіка, який був проти нашого спілкування.

Так от, вона й досі не прийшла на мій ювілей, хоч і обіцяла. Тепер єдине, що мене турбує, це як помиритися з моєю дитиною.

Думаю, я мав рацію, бо чоловік Оксани не мав права претендувати на майно, яке я продавав, а я за заповітом подбав би про те, щоб Оксана успадкувала все, що маю.

КІНЕЦЬ.