У мене все є, але живу, як у золотій клітці. Я вийшла заміж і через 6 років розумію, що опинилася в «золотій клітці». Живемо за кордоном. Мої батьки, всі родичі, друзі та однокласники за 1000 кілометрів.

Спілкування за ці роки звелося до мінімуму. Дякувати Богу, є інтернет, і мама виходить щодня на зв’язок. Кордони для мене можна сказати закриті, зібратися та поїхати з дитиною до рідних я не можу вже другий рік.

У цій країні є скоріше знайомі, ніж подруги. Ось я й сиджу з дитиною цілими днями вдома. Займаюсь будинком, ходимо на розвиваючі гуртки, влітку літали відпочивати. Все як у нормальних людей.

Але чоловік мій періодично віддаляється з сім’ї, йде в себе. На даний момент саме так, тож вирішила написати.

На дзвінки не відповідає. Хоча я рідко дзвоню, грубить на запитання. Приходить додому за три години, як звільняється з роботи. Хоча їхати додому хвилин 30. При цьому не вечеряє.

Кілька слів з дочкою і лягає спати. Близькість у цей період з моєї ініціативи. Іноді може зібратися та виїхати на пару днів у гості до родичів один без нас. Поведінка звичайно незрозуміла.

Коханки у нього 100% немає, але щось із ним не так. У такі моменти я просто чекаю, коли він повернеться назад до сімейного життя. Мені не вистачає спілкування.

Навіть подзвонити нема кому, але доводиться і з ним мовчати, бо чоловік не хоче говорити.

Живу дочкою. Ходила я до автошколи. Під час уроків водіння спілкувався зі мною мій інструктор. Красивий, спортивний, розумний. Не одружений, старший за мене.

То були такі емоції! Не було в нас ні близькості, ні поцілунків. Все здала з першого разу.

Він засмутився навіть, що більше не побачимось. І я теж. Закохатися можна було б. Але я розуміла, що ходжу до нього за гроші чоловіка. Аквааеробіка, сауна, тренування, масаж, салони краси, будинок красивий та затишний, улюблена донечка.

Все це маю, але чогось не вистачає. Може коханого, дбайливого чоловіка поряд? Своє життя називаю «Золота клітка» не інакше.

КІНЕЦЬ.