Марина втомилася. Саме так — втомилася з великої літери «В». Робота — дім. На роботі – кар’єра. Зі зростанням службовими сходами збільшується зарnлата, але також збільшується і відповідальність, і навантаження. Вдома теж жодної хвилини відпочинку. Перевірити уроки дітей, приготувати їсти, прибирання, прання. У вихідні доnомагати батькам чоловіка, то своїм батькам. І ще й сумки важкі з магазину тягнути. Марина зламалася.

— Мамо, коли будемо вечеряти?

— Запитав чотирнадцятирічний син.

– Коли приготую!

— Мамо, мені речі треба випрати, — сказала шістнадцятирічна дочка.

— З телефоном розібралася, і з пральною машиною розберешся!

— Марино, завтра їдемо до батьків, доnомогти з врожаєм, — сказав чоловік Степан.

— Без мене. Я втомилася, у мене вихідний! Чоловік там щось бухтів, але Марина не чула, вона лягла спати. Незважаючи на протести чоловіка та дітей…

— Марино, чому ти мене не розбудила?! А нам треба в село! — обурювався чоловік.

— Треба — їдьте. Без мене. Я втомилася! Що в слові «втомилася» тобі незрозуміло?! …

— Щоб більше жодних «втомилася»! — заявив Степан, який повернувся у неділю ввечері.

— Тільки якщо ви з дітьми візьмете на себе домашній клопіт! Куховарство, так і бути, я візьму на себе! – відповіла Марина.

— Але я працюю!

— Я теж працюю! І заробляю не менше за тебе!.. Суперечка перейшла у сварkу, сварка — у розлучення.

— Діти, ви можете жити із батьком. Але якщо виберете мене, знайте, я тільки готуватиму, всі інші справи по дому на вас! Діти обрали матір… Минуло три роки. Степан прийшов до Марини з квітами.

— Давай спробуємо спочатку.

— Навіщо?

— Вибач мені, я був неправий. Всі ці роки я любив лише тебе. В мене нікого не було.

– Знаю, діти розповіли.

— Ну і?

— Відлежуватись на дивані ти більше не будеш!

— Згоден!

— Я подумаю…