Я нар одилася і виросла в селі. Тут живу досі разом з чоловіком, дітьми та батьками. Будинок у нас не дуже великий, проте живемо ми дружно. Разом доглядаємо за господарством, ми з чоловіком працюємо, а батьки допомагають нам з дітьми. Брат мій, хоч і виріс тут, але все життя мріяв перебратися в місто, що йому і вдалося. Старший брат відразу після закінчення школи сказав, що з міста більше не повернеться.

Так і сталося. Він поїхав вчитися в найближче місто, там залишився працювати, одружився і тепер живе разом з сім’єю. Батьки допомагали йому, як могли, часто запрошували в гості з дружиною, адже через господарствао не могли відвідувати його в місті, але він відмовлявся.

І ось 4 роки тому брат, нарешті, згадав про сім’ю і став приїжджати з дітьми кожне літо. Ми гостинно приймали сім’ю брата. Наші діти відразу подружилися, і ми раділи, що вони стали такими близькими. А ось сам брат став справжнім жителем міста. І це означало, що він, як і його дружина, всіляко висміював наш спосіб життя. Вони удвох сміялися з того, що влітку ми миємося в душі на вулиці, воду беремо з колодязя, працюємо на городі, маємо багато худоби, як ніби нам більше зайнятися немає чим.

Однак ні брат, ні дружина не гребували домашньою їжею. Вони з задоволенням їли домашнє м’ясо, овочі і салати, а фрукти просто обожнювали.

Також вони не гребували брати цілу купу домашніх смакоти, якими мама навантажувала повні сумки: м’ясо, сало, овочі, фрукти і завитки — все це вони з радістю брали з собою в місто. Але кілька місяців тому трапилася біда. Мамі стало по гано з сер цем, лі карі направили її на ог ляд в місто. Я вирішила їхати з мамою.

Нам треба було десь перечекати всього тиждень, поки будуть готові ана лізи і рекомендації лі карів. Ми з мамою взяли повну сумку смакоти і вирушили в місто. Звичайно, ми попросилися до брата на тиждень. У нього була трикімнатна квартира, тому брат з дружиною сказали, що діти поки поживуть в одній кімнаті — місця всім вистачить.

Але коли ми приїхали, дружина брата з порога заявила, що ми повинні заплатити за проживання по 500 гривень на добу і купити продукти за списком, який вона нам дасть! Це мене просто обурило! Ми з них ніколи не брали ні копійки, ще й з собою продуктів давали, а вони ось як нас прийняли! Я зателефонувала подрузі, яка мала квартиру в місті і здавала її. На щастя, квартира виявилася поки що вільною.

Я пояснила подрузі ситуацію, і вона сказала, що ми можемо пожити в її квартирі безкоштовно! Вона попросила тільки 300 гривень за комунальні! Після цього я не спілкувалася з братом. Мамі він дзвонив кілька разів. Тепер же він подзвонив і сказав, що на початку літа вони з сім’єю знову приїдуть до нас.

Я сказала, що прийму тільки племінників (в кінці кінців, вони не винні, що у них такі батьки); брат спочатку сперечався, а потім погодився. І якщо вони захочуть отримати ще й домашніх смакоти, я також виставлю йому прейскурант! І я думаю, що чиню правильно! Якщо брат не захотів допомогти нам, коли у нас була складна ситуація, то і отримає таке ж відношення у відповідь!

КІНЕЦЬ.