Хочу поговорити про стосунки з моїм колишнім чоловіком. Ми були одружені сім років, і весь цей час я зосереджувала свою енергію на тому, щоб зробити його щасливим.

Це був мій обов’язок як його дружини; принаймні я так думала.

Мої батьки мали схожі стосунки, і я думала, що так і мало бути.

Моєму чоловікові подобалося, коли дбали про нього, та й мені подобалося це робити.

Я готувала для нього, прибиралася в будинку і робила все, щоб він почував себе чудово.

Але я нічого не отримала натомість.

Він ніколи не виявляв до мене жодної подяки чи кохання.

Наче я була для нього просто служницею.

Я думала, що з часом він зрозуміє, як я його любила, і оцінить усе, що я для нього робила.

Але нічого не змінилося. Я почувала себе змученою та недооціненою.

Якось я вирішила, що з мене вистачить.

Я зібрала свої речі та пішла від нього.

Я сподівалася, що він зрозуміє, як я йому потрібна, і попросить мене повернутися.

Але натомість він надіслав мені документи про розлу чення.

Я була спустошена. Озираючись назад, я шкодую, що не залишила його раніше. Зараз я не хочу бути у стосунках, де я просто слуга.

Я хочу знайти когось, хто любитиме і цінуватиме мене такою, якою я є. Може, колись я вийду заміж і заведу дітей.

Але наступного разу я подбаю про те, щоб мої потреби були задоволені з самого початку, і що я тут не тільки для того, щоб дбати про свого партнера.

КІНЕЦЬ.