Я зі своєю дружиною Людмилою живемо зараз лише вдвох.

Наш син Микола одружився і давно вже живе окремо з сім’єю.

Мені зараз 58 років, а моїй дружині Людмилі – 56.

Микола одружений, мають вони з дружиною донечку Оленку, нашу улюблену єдину онучку, якій майже чотири рочки зараз.

Живе Микола зі своєю сім’єю за декілька зупинок від нас.

Оленку свою ми з Людмилою любимо дуже, часто відвідуємо її, обов’язково несемо гарненький гостинець, купуємо їй гарні якісні іграшки, адже вона в нас єдина онучка, наша велика радість та щастя на схилі літ.

А наша Оленка, в свою чергу, звикла, що ми несемо щось смачненьке їй завжди, заглядає нам у руки, як тільки переступимо поріг, що ж там їй дідусь із бабусею принесли щоразу.

А десь не так давно, якось в суботу, син прийшов в гості до нас з дружиною, і говорить:

“Я не один, для вас тут сюрприз”.

А за ним маленька Оленка стоїть.

– Ми залишимо Оленку на вихідні з вами, а самі до друзів на відпочинок їдемо, вже зібрали все, у нас на ці дні є свої плани, сподіваємося на вашу допомогу.

Звичайно ми з Людмилою не проти, адже наша радість – внучечка буде з нами.

Ми лише зраділи тому, що у нас буде багато часу провести з Оленкою.

А вже на наступні вихідні “сюрприз” повторився знову.

А потім син став приводити нам онучку дуже часто, просто як закономірність.

Не питають син з невісткою нас зможемо, чи не зможемо посидіти з їх донечкою, приведуть, розвернуться і до вечора неділі дітей наших не видно.

Таке враження, що то нас обов’язок.

Так тривало майже цілих два місяці.

Врешті я не став мовчати, і в наступний раз попросив затриматися сина, і спокійно йому пояснив, що мама стомлюється дуже цілими днями з маленькою дитиною сидіти, і на вихідних ми також хочемо відпочити, адже вже немолоді.

Від своєї Оленки ми, звісно, не відмовляємось, але роки беруть своє, тому цього разу не можемо посидіти з онукою всі вихідні дні.

Після цієї розмови, невістка на нас образилась, не ходить більше, і до себе не запрошує нас з дружиною.

Микола також підтримує її сторону, став на сторону своєї дружини.

Але ж ми нічого не зробили, тільки попросили відпочинок, я пояснив в чому справа.

Адже ми з матір’ю працюємо обоє і майже половину зароблених грошей віддаємо їм, допомагаємо як можемо.

Діти гроші завжди у нас спокійно беруть, жодного разу не відмовилися.

А тут ми один раз відмовилися – і така образа.

Врешті решт у невістки також своя рідна мама є, наша сваха, але до неї внучку діти не водять на всі вихідні.

Вже місяць, як син і невістка не розмовляють із нами, до себе не запрошують і Оленку не приводять до нас.

А ми сумуємо за нею.

Хіба ми щось таке вже зробили, щоб так ображатися на нас?

КІНЕЦЬ.