Вперше я познайомилася з Антоном, коли була в лікарні. Він працював там медбратом, і я одразу закохалася в нього. Через рік ми зв’язали себе тенетами шлюбу і почали жити разом.

Наше життя йшло добре, ми проводили багато часу разом, подорожували й насолоджувалися компанією один одного. Ми вирішили почекати з народженням дітей, щоб мати можливість жити для себе. Але все змінилося, коли я познайомилася з Тарасом у поїзді під час відрядження.

Після зустрічі з Тарасом я погано спала і втратила апетит. Я все більше віддалялася від Антона, і мої почуття до нього почали згасати. Не зважаючи на всі мої зусилля забути про Тараса, я не могла викинути його з голови. Я зрозуміла, що не в змозі впоратися з власними почуттями.

Вирішила прийти до Антона і в усьому зізнатися. Він вислухав мене спокійно, не влаштовуючи сцен і не вимагаючи, щоб я рятувала нашу сім’ю. Замість цього він просто зібрав свої речі й пішов.

На щастя, життя Антона склалося добре. Він одружився вдруге, у нього народилася донька, а я вийшла заміж за Тараса. Не встигли ми озирнутися, як у нас народився син Вадим, який швидко виріс і закохався в дівчину, на ім’я Аліна. У них було все серйозно, і Аліна запросила нас познайомитися з її родиною.

Під час візиту я була приголомшена, коли побачила свого майбутнього свата. Це був не хто інший, як мій колишній чоловік Антон. Хоча він і впізнав мене, в його очах не було ворожості, лише щира посмішка щастя. Зустріч пройшла успішно, і наприкінці вечора Антон запевнив мене, що не тримає на мене зла і радий, що наші діти будуть одружені.

Дивно, наскільки тісним іноді може бути світ.

КІНЕЦЬ.