Марійка рано одружилася і була дуже задоволена своїм обранцем. Газда, високий, ладно складений. Навіть іноді балував її жіноче самолюбство букетом квітів або кількома рядками (якось зарифмованими зізнаннями у вічному коханні). А що, чудовий вибір. Тим більше, якщо подивитися на вибір подруг.

Весілля було під стать: красиве, помпезне. Мати з батьком дуже раділи, хоч раніше, навпаки, не хотіли видавати свою єдину дочку «за першого зустрічного». Незважаючи на деяку рутину у сімейному житті, справи йшли непогано. Спершу народився синочок, а за рік і донька приспіла. Ось з того часу і почалися проблеми.

Чоловік почав постійно огризатися та показувати себе господарем становища. Від колишньої романтики залишилася лише бліда тінь. Трійко трояндок на 14 лютого, та й ті дарувалися швидше машинально. Як то кажуть, за інерцією.

Нічого дивного, що через якийсь час чоловік, який все ще зберігає досить гарну форму для свого віку, заявив, що більше не може мовчати про свої стосунки на стороні. Знайшов собі молодшу:

“Яскравіша як особистість. Не без вітру в голові, але вона мене добре розуміє”.

Далі все навалилося, як снігова куля. Розлучення, поділ майна, сльози. Діти тепер велику частину часу проводили у батьків, Марійка намагалася взяти себе в руки та почати будувати кар’єру. Хороше рішення, але дуже складне із практичного боку.

Ні, вона не була дурною. Але відсутність навичок для дорослого життя та вроджена непрактичність змушували її витрачати більше грошей, ніж вона могла заробити. Місто, в якому вона жила, не могло похвалитися високими зарплатами, і з цим треба було щось робити.

Переїжджати на кількадесят кілометрів ближче до столиці? Безглуздо. Тому вирішено було бити не в брову, а в око лише закордон!

За 10 років жінка подорослішала. Вона набагато краще зрозуміла життя та правила гри. Іноді Марійка приїжджала додому, проводила час із дітьми та вже старенькими батьками. Допомагала фінансово, але чогось екстраординарного у її допомозі не було. А як інакше, якщо зарплата офіціантки у будь-якій точці світу, так вже повелося, не найвища?

Але коли вона прилетіла в черговий (як планувала Марійка, в останній) раз, життя вчинило з жінкою по-своєму. Виявилось, що тепер у неї помінявся начальник. Тепер замість її однолітки та доброї подруги рестораном командувала інша людина. Низенький, непрємний чоловік. Місцевий, старший за неї років на 5. Але досить ввічливий і навіть галантний.

Було передчуття, що місце роботи доведеться міняти. Але, як виявилося, новий начальник, хоч і мав славу скупого і досить типового німця, став виявляти до Марійки знаки уваги. Квіти, подарунки, прохання про зустріч.

Життя офіціантки буквально відбувається на роботі. Відпочинком служить хіба що орендована квартирка та перегляд фільмів у рідкісні хвилини вільного часу.

Тож, зрештою, Марійка здалася. У спілкуванні Стефан був приємним, наполегливим та дуже закоханим. Чоловік намагався сподобатися своїй обраниці і просто зі шкіри геть ліз, щоб добитися взаємних почуттів.

Але до цього часу Марійку вже зовсім не цікавили стосунки, тим паче серйозні. Вона не відчувала негативу до свого залицяльника, але всерйоз ніяких почуттів до нього не мала. Навіть коли вони стали разом жити, її не цікавив спільний побут чи якість їхнього житла: усі його подарунки — як матеріальні, так і фінансові — вирушали додому. До батьків та дітей.

Але будь-яка історія має свій кінець. Іноді добрий, а іноді не дуже. Минуло кілька років, і біля їхнього класичного німецького ресторану виросло нове, молодіжне кафе. Потім ще одне та ще. Оренда стала кінською, ресторан Стефана став зазнавати величезних збитків. Якоїсь миті він зізнався, що легше продати заклад, який мертвим тягарем тягне їх на дно.

А ще літнього німця раптом зацікавила батьківщина Марійки. Які там живуть люди, і що це взагалі за країна? Невелика відпустка могла б піти на користь відносинам, та й справам загалом…

Прилетівши, Стефан здивувався, перш за все, тому, в якому шикарному будинку живе Марійчина родина. Пару поверхів, газон, гарний район, кілька машин.

— Твої батьки, мабуть, добре заробляють, Марійко!

— Та ні, вони вже давно на пенсії.

— А хто тоді купив і обставив це добро?

— Ну, знаєш, любий. Трохи те, трохи се. Та й, пам’ятаєш, я трохи грошей пересилала, які ми заощаджували? Ось, вийшло, що так…

– Ти серйозно?!

Виявилося, що більше Марійка їхати на чужину не збиралася. А жити разом із німцем на батьківщині не було можливості.

«Ти вже вибач, у нас так не заведено. Сусіди не зрозуміють. А винаймати житло дорого. Я ж знаю, що бізнес зараз не приносить тих грошей, що раніше».

Додому Стефан повертався з сумом та гірким почуттям несправедливості. Її ідеалом він так і не став. Натомість зміг стати чудовим другом. Ну, це вона тепер його так називає. Що вдієш, вже дорослий. Потрібно було думати раніше.

Цього року мені виповниться 31 рік. І у мене зовсім немає інтересу до життя. А все почалося ось з чого. Я виросла у столиці у люблячій родині. Батько українець, мама

Мене звуть Ірина, мені 21 рік, моїй молодій людині теж 21. Зустрічаємося ми вже 4 роки і в наших стосунках було різне. Починалися вони з того, що він мені брехав,

Мені 30 років. Є донька їй майже 2 роки. З чоловіком ми знайомі вже 13 років, із них 5 разом, а останні 2 роки у законному шлюбі. До заміжжя проживали