Сашко та Ніна одружилися та одразу в’їхали до квартири Сашкових батьків. Його мама наполягла, щоб молода сім’я не блукала по орендованих квартирах, а жила під одним дахом з нею. Наслухавшись різного від подружок, що стали дружинами, про свекрух, Ніна була на поготові. Але на жаль, Світлана Вікторівна чомусь не поспішала читати моралі про те, як правильно вести побут, що потрібно готувати для її улюбленого синочка і як необхідно прати білизну.

– Я тобі чесно кажу, свекруха у мене така хороша! – захоплювалася мамою чоловіка Ніна, розповідаючи подругам про перші три місяці спільного проживання. – Зранку встанемо, а на кухні вже каша готова. Увечері прийдемо, а стіл вже на вечерю накритий, речі випрасовані, у квартирі прибрано.

– Тут щось не так, – подруга Ганна, що гордо носить звання – п’ятирічна дружина, не вірила почутому. – Я Світлану Вікторівну давно знаю, вона не така і хороша, вона Сашка свого крще за інших вважає. Ти помітила, які вона на весіллі тости казала? Що не слово, то похвала для сина. А про тебе – жодного слова.

– Ну, як же. Вона молодят вітала… – вступила Катя.

– Угу, це спочатку, а потім все Сашко та Сашко. «Ось мій Сашко і господар хороший, і розумний, і грошей багато заробляє», – згадала Ганна.

– Ніна, будь напоготові. Ця себе ще покаже, – ствердно промовила Ганна, не помітивши, як посіяла сумніви в голові Ніни.

Увечері, повертаючись із магазину, Ніна несла у пакеті продукти та невеликий презент для свекрухи, щоб порадувати її. Увійшла до квартири, виклала на стіл хліб, молоко та цукор, а потім покликала Світлану Вікторівну.

– Це мені? – свекруха здивувалася раптовому подарунку. – А що за свято?

– Просто захотілося зробити вам приємно, – посміхнулася Ніна і поцілувала другу маму в щоку.

Коли у квартирі зібралася вся родина, Світлана похвалилася перед чоловіком та сином чудовими парфумами, які подарувала невістка.

– Яка гарна дружина попалася нашому Сашку, – Світлана бризнула на себе приємною квітковою водою. – Тільки долучилася до нас і вже такі подарунки.

Ніна, слухаючи похвалу на свою адресу, вирішила, що її подруги позаздрили, тож наговорили на свекруху. Після останньої розмови з дівчатами, Ніна почала їх цуратися, щоб вони не лізли з розпитуваннями, як вона живе, і як поводиться мати Сака. Незабаром дружба зійшла нанівець.

Перші півроку проживання з батьками чоловіка видалися справжньою казкою. Ніна вчилася готувати так, як готує Світлана Вікторівна, записувала в зошит оновлені нею рецепти, допомагала господарювати і поступово, не помітивши каверзи, вся домашня робота лягла на її плечі.

Якось, повертаючись додому з роботи, Ніна ледве пересувала ноги. Голова важка, почувається зле. Здається, Ніна занедужала.

– Ніна, це ти? – Почувши скрип дверей, Світлана зробила звук телевізора тихіше. – Нарешті, а я така голодна. Приготуй що-небудь, бо в мене сил немає картоплю чистити. Цілий день на ногах, то ринок, то сусідки забалакали, то проспала в обід.

Ніна поставила сумочку на пуф, знала взуття і розстебнула пальто.

– Ти занедужала? – Світлана вийшла в коридор і здивувалася, побачивши невістку. – Тобі краще на огляж, інакше всі такі ж будемо.

– Відлежуся трохи, – тихим голосом заговорила дівчина, – і все пройде.

Але свекруха зробила по-своєму: викликала швидку та наполягла щоб невістку поклали в палату. Пролежала Ніна десять днів та відпустили. Повернувшись у квартиру, дівчина побачила перестановку в її кімнаті з Сашком.

– А ми для тебе сюрприз приготували, – зустріла свекруха невістка. – Шпалери, меблі … Дивись, тепер вам буде просторіше.

Ніна стояла в дверному отворі і дивилася на два одномісних ліжка.

– А де велике ліжко?

– Продали. Вам потрібно спати окремо, бо мій Сашко не висипається.

– З чого ви взяли?

– Він щоранку встає такий втомлений, що мені його шкода. Поки відпочине, а вже на роботу час. Ні, я, звичайно, пропонувала поставити ліжка в різних кімнатах, але ж ви чоловік і дружина, – знизавши плечима, Світлана пішла на кухню.

– Що за нісенітниця? – обурилася Ніна, розглядаючи шпалери у квіточку. – Хто придумав ставити два ліжка?

Дочекавшись чоловіка з роботи, вона не змогла з’ясувати, чому він дозволив їх розділити.

Наступного дня Ніна отримала нову порцію вказівок, які їй видала свекруха: приготувати святкову вечерю, бо сьогодні приїдуть родичі Світлани.

– Чому ви не попередили заздалегідь? У мене немає часу на приготування. І хто мені допоможе приготувати все на десять осіб ? – обуренню Ніни не було меж.

– Як хто? Сама. Ти ж тут господиня, – Світлана збиралася надвір, щоб нагуляти апетит.

Чоловік теж відмовився допомогти, довелося самій працювати. О дев’ятій вечора в хату нагрянули гості. Дядьки, тітки, брати, сестри. Шумна компанія веселилася до півночі, заважаючи Ніні заснути. Завтра працювати, але це нікого не хвилювало. Ближче до першої години ночі свекруха заглянула в кімнату і попросила звільнити ліжко.

– Тут спатиме моя троюрідна бабуся, а ти лягай у залі, на розкладушку.

– А решта?

– Вони теж у залі, хтось у кімнаті, хтось у кухні. Брати до сусідів пішли ночувати.

– А Сашко?

– А Сашку завтра на роботу.

Перебравшись на розкладушку, Ніна не могла заснути. Всі ці родички похилого віку голосно сопіли і щось бурмотали уві сні. Ніна заплющила очі тільки до ранку, коли рідня поїхала на вокзал.

– Сашко, нам час переїжджати, – Ніна та Сашко йшли на зупинку. – Так жити не можна. Твоя мати поклала на мене всі обов’язки. Я не можу бути твоїм батькам та родичам хатньою робітницею. Годину тому вона сказала, що за тиждень до неї приїдуть колишні однокурсниці. Та й ідея з ліжком – це якийсь сюр.

– А що з ліжком? – Сашко йшов і думав про майбутню нараду.

– Як ти погодився, щоб ми спали окремо?

– Так? А мені мама сказала, що це твоя витівка. Наче ти чуйно спиш і соромишся про це сказати.

Слово за слово, і молоді зрозуміли, що Світлана Вікторівна грає за своїми правилами. Поговоривши ввечері з мамою, Сашко не домігся нічого, окрім засудження на адресу Ніни.

– Це вона тебе налаштовує? Це вона хоче нас посварити? – ображалася жінка на кухні за зачиненими дверима. – Я відчувала, що ця Ніна викине щось таке. Я знала, що моя невістка така сама, як і всі інші.

Потім була сварка з Ніною, мовляв, вона теж обманює і намагається внести розбрат між матір’ю та сином. Сашко не знав, кому вірити. Мама раніше ніколи не обманювала, і на Ніну це не схоже. Зібравши сімейну раду, Сашко оголосив про переселення.

– Ось, – Світлана тицяла пальцем у бік Ніни, – домоглася свого! Дочекалася, коли Сашко вирішить з’їхати! Забрала сина від матері та щаслива?! Запам’ятай, синку, мама – одна! А таких як вона буде море! Згадай, як вона тут така добренька ходила! Очі в підлогу, а сама погані думки в голові тримала!

– Неправда! – вигукнула Ніна, наслухавшись неприємностей. – Я до вас з усією душею, а ви мене позбутися намагаєтеся!

– Ось бачиш? А зараз голос на мене підвищує, – заплакала Світлана і пішла до своєї кімнати.

Залишатися в цьому будинку не було сенсу. Ніна почала збирати свої речі, щоби переїхати до мами. Сашко не знав, що робити.

– Давай поки поживемо окремо, – запропонував він, спостерігаючи, як дружина складає одяг у чемодан. – Треба все добре продумати.

– А що тут думати? Не я твоя дружина, а твоя мати.

– Вона просто хвилюється.

– Угу, так хвилюється, що наговорила таког.

– Чув, – Сашко зітхнув і сів на ліжко. – А ще я чув, як ти на неї насварилася.

– Ну й молодець. Значить, добре чуєш, – Ніні набридло відстоювати свою позицію.

Закривши замок на валізі, вона викликала таксі і вийшла до коридору. Поки вона одягалася, Сашко сидів у своїй кімнаті і щось думав. Свекруха стояла біля вікна і подумки тріумфувала, а свекор залишився за столом у кухні і похитував головою.

– Нічого не змінюється, – прошепотів він, потираючи вказівний палець лівої руки. – Точнісінько моя мати в молодості, Царство їй небесне.

Сашко не зміг розділитися навпіл, тому вибрав найменше з двох лих – залишитися з мамою, котра любить і розуміє. Адже мама – одна, а таких як Ніна – буде море.

КІНЕЦЬ.