Для мене донька завжди була центром всесвіту, адже вона моя єдина дитина, ростила її я сама, бо чоловік по мер у молодості. Я дуже мріяла, що Іра стане лікарем.

Ірині навіть вдалося вступити до медичного університету, але вона так і не закінчила. Спочатку вона надійшла на бюджет, а потім перевелася на платне відділення через оцінки.

На жаль, грошей, щоб оплачувати навчання, у нас не було. Іра була змушена піти з університету та піти шукати роботу. Я була дуже розчарована тим, що мої надії так і не справдилися.

Потім сталося так, що Ірі запропонували добре оплачувану роботу в Канаді.

Донька вирішила, що такі щедрі пропозиції не надходять щодня, тож треба погоджуватися. Я дуже за неї переживала, але таки відпустила. У Канаді Іра живе останні п’ять років.

Їй уже 27. Останні роки я весь час мріяла про онуків, але Іра ніколи не піднімала цієї розмови. Нещодавно вона подзвонила мені і сказала, що виходить заміж.

Не передати словами, які емоції мене огорнули цієї миті, я мало не nлакала від радості і відразу схопилася з місця. Нарешті дочекаюся онуків! – А за когось виходиш заміж? — Запитала я, коли вдосталь раділа.

Якийсь час дочка чомусь мовчала. А потім таки каже: — Мам, я за Івана виходжу заміж. Ти його знаєш. Я трохи розгубилася, потім дочка пояснила, що там випадково зустріла нашого сусіда.

Івана я знала, він кілька років тому поїхав на заробітки, після чого ніхто нічого про нього не чув. На сусідній вулиці у нього була дружина та діти. Я була вражена таким поворотом справ.

Дочка розповіла, як випадково розвинулися їхні стосунки. Вона чекала від нього дитину, і він покликав її заміж. Чесно скажу, тепер моє серце зовсім неспокійне. Чи буде щаслива дочка поруч із такою ненадійною людиною?

КІНЕЦЬ.