Коли ми з Олегом одружилися нам не було де жити, адже свого житла ні в мене, ні в нього не було.

І свекруха тоді покликала нас, щоб ми жили з нею у її великому та просторому двоповерховому будинку.

Я була дуже здивована тоді, адже не очікувала такої пропозиції від неї, для мене це було дивно.

Мама Олега весь час добре ставилася до мене.

Я була щасливою та вважала, що мені дуже пощастило з такою родичкою.

Моя свекруха, правду сказати, мала гарний смак, вона завжди гарно одягалася, була досить розумною та поміркованою жінкою.

Ми стали жити в будинку батьків Олега, адже розуміли, що орендувати житло для себе дуже дорого, а брати в кредит щось ми змоги не мали.

Спочатку в нас було все добре, та згодом свекруха просила мене все робити так, як подобається їй.

Вона ніколи не мала господарства, а тут вона просто стала купляти курей, гусей, качок, ще й виорала город, хоча вона сама, поки мене не було, ніколи не садила нічого на своїй земельній ділянці.

Що саме цікаво для мене було, що це все мама чоловіка ніби придумала для мене, адже сама ніколи не займалася цим, говорила, що вона вже людина в віці, а мені це буде лише на користь, ще й продукти свої будуть, а не з магазину.

Загалом, ще тоді я стала помічати в цьому якусь дивину.

Я спочатку мовчала, адже живу в чужому будинку, тому, звісно, що прислухалася до прохань та побажань свекрів, а вони хотіла, щоб їх думка була у всіх нас на першому місці.

За господарством наглядала, в основному, я сама, адже батьки чоловіка списували свою лінь на свій вік, мовляв, роки вже не ті, а так хочеться тримати господарство, садити город, щоб хоч на старості років їсти все своє – домашнє.

Та останнім часом до нас стала частіше приїжджати зовиця з міста.

Мати Олега завжди пригощає свою доньку моїми консерваціями, які готувала я сама.

Ще й не бере щось простеньке, огірки чи помідори, а старається щось смачненьке їй дати – персики, варення з малинки, грибочки.

Я постійно роблю тушонку, чоловік допомагає мені, я думала що ще є в мене в погребі 10 баночок, адже ми цього року її їли не особливо, тримали на потім, адже часи складні зараз, а уе продукт, що зберігається довго.

А на днях лізу в погреб, а там її немає – жодної баночки не стоїть.

Я питаю свекруху чи вона з чоловіком, можливо з’їла її, я це розумію, вони у себе вдома.

Та свекруха мене засмутила.

Виявляється, вона всю цю тушонку ще давно віддала зовиці, мовляв, у нас птиця була, а їм в місті було важко, тому пошкодувала і все доньці віддала.

Але чому не запитати було мене? Невже я взагалі не беруся тут до уваги?

Мати Олега постійно дає зовиці найсвіжіші яйця, качок і курей, каже, що вона сама це все купувала, а я лише доглядала їх, тому ми можемо поділитися з її донькою.

Але ж працюю лише я одна, мене ніхто нічого не запитує.

Прикро стало від того, я вже говорила з чоловіком, що буде краще, якщо ми знайдемо і орендуємо для себе окреме житло.

Але чоловік засмутився, бо не знає, як сказати про це батькам, щоб мама не образилася.

Але як мені жити в такій родині? Я ж тут лише служниця. Невже не так?

КІНЕЦЬ.