Все, про що я мріяла — це власний, комфортний будинок. Але я розуміла, що, якщо щось не зробити, це так і залишиться мрією. На зарnлатню шкільного вчителя не розгуляєшся.

Я зібралася з духом і прийняла пропозицію подруги поїхати на заробітки в Італію. У мене був чоловік і двоє дітей шкільного віку.

Чоловік мій дуже любив село і працю руками, ніколи не поміняв би місце проживання, хоча в селі перспектив практично немає на працевлаштування. Я залишила дітей на чоловіка і свекруху, а сама поїхала заробляти гроші, в яких ми дуже потребували.

Наш будиночок в селі був дуже старим і відчайдушно потребував ремонту, до того ж потрібні були гроші на освіту дітей. Наступні 10 років в Італії пройшли для мене досить добре.

Я працювала домогосподаркою в будинку однієї дуже багатої італійки. Господиня була досить добра до мене і добре оnлачувала працю. Коли вона їхала в подорожі, завжди брала мене за компанію з собою за цей час я встигла об’їздити всю країну і непогано вивчити мови і місцеву культуру.

Але зароблені гроші економила і відправляла на батьківщину дітям. Завдяки цим коштам діти змогли отримати гарну освіту і успішно влаштуватися в житті.

Дочка вийшла заміж і поїхала жити в Америку, а син провідний фахівець у своїй професійній галузі, працює в столиці.

Коли у мене померла господиня, я розуміла, що такої хорошої роботи більше не знайду, вирішила, що краще повернутися на батьківщину. Тільки тут виникла nроблема-я зовсім відвикла жити в таких умовах.

Ремонт я зробила, будинок тепер такий, про який я завжди мріяла. Але гроші закінчилися, а жити на мінімальну nенсію я зовсім не звикла. З чоловіком у нас давно немає нічого спільного. Тепер я не знаю, як в таких умовах бути і що робити далі. Ледве стримуюся, щоб не почати знову шукати роботу закордоном.