Надя поспішала після роботи додому, несучи важкі сумки з продуктами. В голові вихором проносилися думки про те, що приготувати на вечерю і що потрібно встигнути зробити по будинку. У родині все трималося на її тендітних плечах, в побуті на чоловіка розраховувати не доводилося, дякую і на тому, що гроші додому приносив.

– Ой, мамочки! – Раптом вигукнула Надя і здійнявши руками з сумками вона посковзнулася і приземлилася на спину. Не помітивши під снігом лід. Продукти розлетілися недалеко від неї, вона лежала дивлячись в низьке зимове небо і жодна думка не відвідала її в цю хвилину.

– Мила, що болить? – Почула вона раптом теплий і турботливий голос бабусі, яка нахилилася до неї.

Надя поворушив руками і ногами, поворушила по льоду спиною.

– Та ніби нічого, – відповіла вона і перевалившись на бік, стала підніматися.

В цей час літня жінка вже жваво збирала вилетівші від такого піруету продукти в Надіну сумки.

– Ой! – Знову скрикнула Надя, – на ногу важко наступати, схоже розтягнула.

Бабуся підійшла до неї, підставила свою руку для допомоги.

– Мила, ось мій під’їзд, я живу на першому поверсі, пішли, потрібно покласти холод на слабе місце. Допоможи, синку.

Вона покликала перехожого, молодого чоловіка, попросила взяти сумки з продуктами і допомогти занести до неї додому.

Все відбувалося так швидко, що Надя навіть не встигла отямитися, як опинилася в гостях у цієї милої бабусі.

Та допомогла їй роздягнутися і пройти до кухні. Дістала з морозилки замерзлу курку і поклала до ногу. Поставила грітися чайник і дістала якесь ароматне варення.

Надя озирнулася на всі боки. У будинку панувала чистота, серед квіткових горщиків на широкому підвіконні вона помітила кішку, яка згорнулася калачиком і мирно сопіла. Надя відчула себе як вдома, тут було тихо і спокійно, а найголовніше про неї дбали з материнською теплотою.

– Як звуть тебе, мила, – мимохідь запитала бабуся.

– Надя, – відповіла вона і зручніше влаштувалася на м’якому стільці. – А як вас звуть?

– Можеш називати мене просто бабусею Зоєю, – посміхнулася бабуся і налила чай.

– Дякую Вам, що не пройшли повз.

– Як же я можу. Я тебе ще з далека примітила, подумала, що так поспішаєш сильно і не помічаєш нічого навколо, не довго і посковзнутися, з обіду то лід снігом припорошило і всі прохожі ковзалися. Додому мабуть поспішала?

– Так, продуктів накупила і думала, що готувати, які справи вдома зробити, які діти оцінки принесли і скільки з уроками провозитися.

– А чоловік як же? – Тихенько запитала бабуся Зоя.

– А чоловік з роботи пізно прийде втомлений, повечеряє і відразу спати.

– А ти втомилася мабуть в цій круговерті? Кожному по шматочку від себе роздала, а собі мила що залишила?

Надя задумалася, адже і справді. Діти забирають найбільші шматочки, мама завжди щось вимагає, чоловік не відстає, теж виходить відриває від неї шматочок. Так ось звідки у неї ця порожнеча всередині, ніби як всім потрібна, а щасливою себе зовсім не відчуває.

Їх бесіда текла тихим струмком і немов жива вода вливалася в Надіну пересохлу річку. Вона сиділа на кухні у незнайомої бабусі, але відчувала себе дуже щасливо. Про неї вперше за багато років хтось дбав і уважно слухав. А Надя все говорила і говорила, старенька тільки й встигала підливати їй теплий чай.

Минуло кілька годин як Надя подивилася на годинник і жваво схопилася.

– Ой, а година тог вже пізня! – І зловила себе на думці, що нога зовсім не болить. – І нога пройшла. Баба Зоя, дякую Вам за все, мені пора бігти, вдома всі голодні і справ повно.

Вона стала швидко одягатися.

– Заходь, мила, мені буде радісно тебе бачити, – бабуся обняла її на прощання.

Надя захекавшись вбігла додому. Повела носом і відчула, як з кухні пахне чимось смачненьким.

– Мама прийшла, – вибігли діти. Чоловік підхопив сумки і відніс на кухню. – А ми тут з татом готуємо плов.

Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Там і справді повним ходом йшло приготування.

– Нас сьогодні раніше відпустили, і я подумав, що давно нічого не готував. Вирішив перевірити, чи не втратив я навик в готуванні плову, – чоловік обійняв Надію і чмокнув в щічку.

Надя була дуже здивована. Домашні сьогодні були дуже дивні. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяється зайвих речей. Випрані речі складені акуратною стопкою на прасувальній дошці.

– Ось це сюрприз, – сплеснула Надя в долоні, зайшовши в зал і побачивши чистий килим. – Коли ви все встигли?

– Ай, хіба це багато часу займає? – Махнув рукою син. – Я пилососив, Марійка прибирала речі і розкладала по місцях.

І таки мав рацію, коли всі працюють злагоджено, часу йде набагато менше.

Через пів години вони влаштувалися на кухні в очікуванні смачненького плову. Надя згадала, як чоловік раніше часто його готував, він у нього виходив просто пальчики оближеш.

В ту ніч вона довго не могла заснути. Надя вперше за довгий час відчувала, що вона кахана. Кожен з її родини повернув їй з лишком шматочки, які безоплатно брав. І всередині наступила гармонія.

“Ось так правильно, ось так і повинно бути” – подумала Надія і солодко заснула.