Не можу жити із батьками чоловіка. Мені лише 19 років. Рік тому я переїхала до хлопця через проблеми у сім’ї. Ми тоді жили з моїми батьками у орендованій квартирі, і у нас не виявилося грошей на оренду. Батькам довелося поїхати на підробіток до іншого міста, а я поїхала до хлопця.

У нас в селі є така неофіційна стара традиція, якщо дівчина переступає поріг будинку чоловіка, вона автоматично стає невісткою. Було стільки сліз, але через сильну любов до свого чоловіка, я погодилася, та й він казав, що батьки його не звертають уваги на цю традицію і я зробила вибір.

Я розумію, мої батьки мені казали, що можна переїхати до тітки жити, вона чекатиме, а я не хотіла, може й шкодую, що так не зробила тоді. Я думала, буде все легко, я ще дитина, особливо не розуміла всієї ситуації і поставилася не серйозно до цього всього.

З його мамою ми постійно сварилися, вона дзвонила моїм батькам, говорила які вони бідні, якщо в той момент не могли сплатити за квартиру, не купували мені навіть білизну, що вона сама купила для мене весь одяг, хоча в мене було все. Я мала виконувати обов’язки по дому, у них двоповерховий будинок, прибирати готувати, а я жила зі своїми батьками в невеликому будинку. Для мене це було дуже важко, я була вільною дівчинкою, батьки мене не обмежували, мені чоловік казав, що переїдемо, кілька місяців поживемо та переїдемо. Але ми вже майже рік живемо з його батьками, крім цього чоловік має двох молодших братів.

Його батьки все робили, за що я вдячна їм дуже. Але й стосунки з чоловіком стали такими собі, постійно лаємося, минулої мене не залишилося, я була життєрадісна, весела, а зараз дуже стала нервовою. Сама в шоці. Постійні стреси, що хочу до мами, хочу до батьків, вони вже приїхали до міста, де зараз я живу.

Я приходжу до них у гості, і сумую за тією атмосферою, за маленьким затишним будинком. Ще через те, що сім’я велика (6-7 осіб), доводиться готувати постійно, мене це теж дістало. На роботу виходила, працювала, після роботи хочеться полежати, поспати, але ні, я забиралася на кухні, мила гору посуду, прибиралася вдома, приходжу о 7-й, йду в кімнату о 9-10 вечора.

Я не знаходжу собі місця, мама каже, якщо прямо неможливо і все таке жахливо, приїжджай додому. Я хотіла, але боюся, що скажуть його батьки про мене, і залишати його з ними не хочу, мама у нього не свята, але й не погана. Кохаю чоловіка.

Свекор постійно порівнює мене зі свекрухою, каже: «вона була така, встала о 6-й ранку, робила все вдома сама». Постійно нагадують мені що я повинна дотримуватися своїх обов’язків, що я повинна прокидатися рано, але це не важливо, у будні дні, звичайно, можу, а от у вихідні хочеться відпочити і поспати хоча б до 11-12, але ні, встаю о 9-й, готую всім сніданок, вони всі прокидаються ближче до обіду, даю їм їсти.

Як мене це дістало! Я не звикла до такого, я ще хочу пожити, щодня як день бабака, на тлі стресів я ще й занедужала, була худенькою. Скажіть, будь ласка, що робити мені? Я не знаю, коли ми можемо з’їхати окремо, але я вже не витримую морально, постійно плачу, раніше я такою не була. Не знаю, що зі мною, порадьте, прошу тільки без агресії, будь ласка. Розумію, що я сама зважилася на це все, і я ще дитина. Але дайте пораду, що мені робити.

КІНЕЦЬ.