Я завжди був готовий допомогти та поділитися з усіма необхідними речами, ніколи не був скупердяєм. Однак, все змінилося, коли у нас народилися діти. Тоді разом з нашим сином, народився хлопчик у сестри моєї дружини, і з часом різниця між ними стала непомітною.

Ми з Юлею стараємося купувати найкращі речі для нашого синочка, оскільки його потреби зростають разом з його віком. Я старанно працюю, аби моя сім’я ні в чому не мала нужди.

Син захоплюється роботами та сам вибирає, якого придбати наступного разу. Переконані, що купуючи йому ці іграшки, ми не завдаємо йому шкоди, оскільки багато з них сприяють його розвитку, а з роботи спонукають пізнавати цей світ та цікавитись технологіями.

Останнім часом матір Юлі стала дедалі частіше відвідувати нас. Раніше вона не проявляла ініціативу в спілкуванні з онуком. Однак зараз проводить з ним багато вільного часу. Після таких відвідин ми стали помічати, що зникають роботи. То одного немає, якого ми нещодавно купили, то інший десь подівся. Цікаво, що зникають як дорогі, так і дешеві іграшки.

Одного разу, коли ми були запрошені на день народження до сестри Юлі, наш син Назар побачив усіх своїх роботів. Ними гралася його двоюрідний брат і стверджував, що це бабуся йому їх подарувала.

Повертати Назару його іграшки навідріз відмовлявся. Ми з дружиною дивилися на її матір, але та не звертала на нас увагу. Потім Юля покликала її та запитала, чому вона так поступає.

-А що тут такого?,- запитала матір.,- Твій чоловік гарно заробляє, може купити ще декілька таких іграшок. А чоловік твоєї сестри зараз не працює. Чому його син повинен страждати від цього?

-Мамо, це несправедливо,- відповіла донька,- Ти навіть не запитала дозволу. Ми б не відмовили тобі. Але Назар має право на його власні іграшки.

– Ви не дали б мені тих роботів,- відповіла матір,- А так онук радіє подарункам.

– То в тебе лише один онук?,- запитала Юля,

— А Назар для тебе хто?

– Ну, ти й говориш дурниці,- збентежилась матір,- Звичайно, що Назар теж мій онук.

Мій настрій після цієї розмови зіпсувався, і ми швидко закінчили наш візит. Після того, теща перестала до нас приходити, і ми не запрошуємо її.

Я не шкодую про втрачені іграшки, але мені шкода сина Іри, про якого не дбає його власний батько. Який мав би піклуватись про свою сім’ю, а замість цього лежить на дивані. Якщо він хоче бути справжнім главою сім’ї, то йому потрібно знайти роботу і допомагати своїм рідним. Як ви думаєте, чи я не правий?

КІНЕЦЬ.