Нас із чоловіком ніби прокляв хтось. Як розпочали спільне життя, так почалися проблеми. Я майже всю зарплату на лікарів віддаю, то болить одне, то інше.

А зробити МРТ, з’їздити до фахівця в іншу область (надсилають з нашого міста), це зовсім не дешево.

Лікування теж дуже дороге та результатів не приносить. Проблеми з животом, головний біль, безсоння, невроз. Всі фахівці говорять різні речі. То операція потрібна дорога, то вона ще гірше зробить.

Чоловік злиться, і я його розумію. Навіщо йому хвора дружина?

Але до зустрічі з ним я нічим не хворіла, ніколи не було проблем. А тут, будь ласка. Ще й сусідів затопили. Нарвалися на дуже дорогий ремонт.

Чоловік сплачує аліменти на двох дітей від колишнього шлюбу. Заробляє добре, але від зарплати після вирахування залишається небагато.

Свого у нас нічого немає, тимчасово живемо у квартирі моєї бабусі, з якої можуть вигнати будь-якої миті. Я, звичайно, уявляла, на що йду.

Знала, що після розлучення він нічого не має, все залишив дітям, що любить їх та бачиться з ними. Знала і прийняла це, бо дуже люблю. До нього ні з ким не жила, нічим не хворіла, запитів ніяких немає.

Батьки теж не багаті, все життя в секондах одягаємось та шукаємо на чому заощадити. Але що так буде, теж не уявляла. З чоловіком живемо важко та з копійки на копійку.

З одним розберемося, відразу інше з’являється. Нещодавно у нього стався нещасний випадок на роботі.

Його, як керівника, швидше за все будуть карати, можливо навіть до відповідальності притягнуть, дуже страшно.

Почала молитися, до церкви ходити, не знаю вже в кого допомоги просити. Втомилася жахливо. Не розумію, чому все це на нас наче впало с неба.

Що ми такого зробили, і коли це скінчиться. Дивлюся на знайомих і здається, що все добре.

Все ладнається. І бізнес та сім’я. А в нас одна розруха. Я стала дуже злою. Огризаюся на роботі, грублю і його сім’ї. Постійні болі і нестача грошей зводять з розуму. Нестерпно.

КІНЕЦЬ.