Ганна з Михайлом працювали разом на одній роботі. Михайло був начальником, а Ганна працювала в бухгалтерії.

Пара була дуже гарна. Коли вони двоє танцювали десь на вечірках, від них важко було відвести очі.

Виховували вони синів. Хлопчики добре вчилися і не завдавали батькам клопоту.

Щоліта їздили разом відпочивати. Гості у домі у них не переводилися – і дорослі, і діти.

Ганна приймала всіх якнайкраще.

Їхня сімейна ідилія перервалася несподівано. На роботі поповзли якісь дивні чутки.

Що, мовляв, Михайла бачили з якоюсь жінкою!

Спочатку всі списували це на випадкові, чи ділові зустрічі. Але в жіночому колективі таємниць не сховаєш, і незабаром стало зрозуміло, що в Ганни з’явилася суперниця…

Ганна намагалася з’ясувати у чоловіка правду. Та він тільки відмахувався.

– Понавигадують люди, а ти більше віриш! – казав чоловік.

У стосунках ніби у них нічого й не змінювалося, і Ганна на якийсь час заспокоїлась.

…І от одного разу, їхній старший син Микола, коли йшов додому, раптом побачив батька в кафе з якоюсь жінкою!

Вони сиділи за столиком, батько дивився на незнайомку так, що навіть хлопцеві стало зрозуміло – тато небайдужий до цієї тітоньки.

Вдома Микола нервувався, відмовився від вечері, чим дуже здивував маму, бо ж чоловіки у сім’ї попоїсти любили.

А коли син вже лежав у ліжку, з головою сховавшись під ковдрою, зайшла Ганна.

– Синку, я бачу, щось трапилося, – сказала вона. – Кажи, що таке?

Син, заплакавши, розповів про батька з незнайомкою. Обличчя мами раптом змінилося. Але сказала вона зовні спокійно:

– Може, це просто зустріч… Ти спи, синку…

…Діти так і не дізналися, якою була ця ніч для мами. Михайло додому тоді не прийшов. А вранці на нього чекали зібрані валізи…

– От і добре! – зрадів Михайло, забираючи речі. – Ти сама зробила так, щоб я не вигадував пояснень. Так, я люблю іншу і йду до неї! Ти не винна. Це любов…

Як Ганна на той момент стрималася, вона не знала. Може, через сина, який вискочив із кімнати з вигуком:

– Зрадник!

Михайло, опустивши голову, вийшов за поріг…

Залишитися на колишньому місці роботи Ганна не змогла, тож перейшла на іншу, хоч і втратила у зарплаті.

Втім, грішми колишній чоловік допомагав завжди. З синами довго не міг налагодити контакт, і тільки коли вони вже навчалися в інституті, крига скресла.

Допомогла зближенню Ганна. Оговтавшись від потрясіння, вона повторювала дітям:

– Це ми з татом розлучилися, а для вас він був і залишається батьком!

Сама Ганна на чоловіків, як на можливих наречених, більше не дивилася. Не могла чомусі і думати про таке…

А в Михайла було наче все гаразд.

А потім до Ганни почали доходити якісь дивні чутки, що нібито колишній серйозно заслаб.

Але Ганна намагалася про це не думати – її й так щойно відпустило минуле…

…Того вечора Ганна наліпила вареників з вишнями. Вона поставила каструлю на плиту, як раптом хтось подзвонив у двері.

Ганна повернула ключ у замку.

На порозі стояла якась гарна молода жінка у червоній сукні.

– А ви до кого? – здивовано запитала Ганна незнайомку.

– А я до вас, Ганно Іванівно, – діловито сказала молодиця. – Я вам тут дещо привезла. Він мені потрібен!

Ганна глянула за спину жінки й очам своїм не повірила. Там на кріслі сидів її Михайло!

Приголомшена Ганна не встигла нічого сказати, як жінка застукала каблучками, спускаючись сходами вниз.

Ганна завезла в квартиру колишнього чоловіка, і краєм ока побачила сльозу, яка скотилася по обличчю, здавалося, байдужого до всього Михайла…

…Обурювалися всі, хто знав історію їх сім’ї. Одні – через вчинок його дружини, інші – через рішення самої Ганни залишити зрадника у себе та доглядати його.

– Віддай його кудись, – не церемонилася подруга Марина. – Він навряд-чи відійде. Та й хто він тобі тепер? Ніхто!

Сини, приїжджаючи, нічого не могли порадити матері. Та й допомогти нічим поки не могли – обоє ще вчилися, а підробіток ішов на найнеобхідніше.

Але Ганна не скаржилася і нікуди віддавати свого колишнього не збиралася.

А подругам сказала:

– Це мій хрест, і я його понесу!

Ті тільки махнули рукою.

Михайло відновлювався важко. Але Ганна, якій допомагала доглядальниця–родичка, не здавалася.

Через деякий час Михайлу полегшало.

Якось вона принесла бульйон, а Михайло раптом показав їй, щоб присіла.

Вона сіла на край ліжка. Чоловік поклав зверху руку на її руку й промовив:

– П-п-пробач…

…Ганна була на роботі, коли в неї задзвенів телефон. Дзвонила доглядальниця.

Вона сказала, що Михайла забрала «швидка». Згодом чоловіка не стало. Ховали його Ганна з дітьми.

Його молоду дружину на цвинтарі так ніхто й не бачив…

КІНЕЦЬ.