В моєму житті сталося так, що мої мама й тато розлучилися, коли мені було всього 5 років.

Мама завжди мені говорила, що в усьому винен лише один батько-зрадник.

Мовляв, він нас залишив, знайшов собі нову дружину і навіть не подумав, як ми будемо жити самі без нього і що нас чекає в майбутньому.

Нам було важко, щиро кажучи, я дуже добре пам’ятаю все.

Після мого народження мама не працювала, так як в дитинстві я часто недужала.

Так що, коли мій рідний тато залишив нашу сім’ю, починати моїй мамі все доводилося з нуля.

– Поки я в силах і маю таку змогу, – сказала тоді бабуся моїй мамі, – я вам допоможу, звичайно, усім чим зможу, одних вас не залишу ніколи в непрості часи.

Бабуся моя на той час жила разом з маминим братом і його дружиною, залишивши своєму синові квартиру, вона переїхала відразу жити до мене і мами.

Перший час, коли нам було важко, ми, дійсно, не обійшлися б без її допомоги, адже мама не могла впоратися сама.

А, можливо, і впоралися б самі, якби моя мама не була такої гордячкою на рахунок мого рідного батька.

– Я не буду брати в батька гроші ніколи, подавати на аліменти теж не хочу, нехай на свою нову дружину витрачає і на її дітей, – впевнено говорила мама і, навіть ті суми грошей, які приходили від батька поштовими переказами, вона примудрялася відправляти йому назад, нічого в нього брати не хотіла.

Вона завжди говорила, що в неї є гордість і ніякі подачки від колишнього їй не потрібні.

Вона завжди говорила, що впорається сама, хоча у неї це зовсім не виходило.

Мій рідний батько всі ці роки намагався зі мною спілкуватися, якось налагодити зв’язок, але моя мама і бабуся були проти того, щоб ми з ним спілкувалися, або якийсь час проводили разом.

Вони завжди говорили, що він мене залишив зовсім малою, а я з ним спілкуватися хочу тепер, а цього робити не потрібно, бо він ще тоді відмовився від мене, коли з мамою розлучався.

Згодом ми спілкувалися з татом рідко та таємно від усіх.

Бабуся у мене дуже владна, у неї непростий характер, вона впевнена в тому, що її місія, врятувати дочку і внучку, ми навіть й не зогляділися, як вона стала головною в нашому домі.

Вона завжди хотіла, щоб прислухалися до її думки і мама слухала її.

Бабуся спокійно вважала за необхідне говорити, що нам усім купувати, що готувати, навіть, що носити моїй матері.

Можливо, у мами і склалася б своє особисте життя ще й після розлучення, якби не бабуся зі своїми порадами та настановами.

– Квартира моя, – говорила вона моїй мамі, – мені від тітки моєї рідної дісталася, ти зобов’язана мене слухати. Якби не я, ви б з онукою самі ніколи б не впоралися. Які тобі чоловіки вже зараз в голові? Дитину виховуй. Досить з тебе, був уже один.

Коли мама розлучалася, їй всього було 30 років, молода ще жінка, але через бабусю особисте життя у неї так і не склалося.

Ледве мені виповнилося 18 років, як мами не стало, на жаль.

Залишатися удвох з бабусею я не захотіла.

А потім мені зателефонував рідний батько, сказав, що йому шкода, що так сталося з мамою і запросив мене до себе жити в столицю.

Я подумала і зважилася поїхати до нього.

А що мене тут чекало?

Вчитися після школи я не стала, так потрібно було допомагати мамі, робота продавцем на місцевому базарчику – все, на що я могла розраховувати.

– Ти зрадила свою матір, – сказала бабуся. – Якщо ти поїдеш до батька, я квартиру тобі цю не залишу, ти залишишся ні з чим.

Пояснити, що це мій рідний батько, що, розлучившись вони з мамою, на жаль, він не розлучався зі мною, я бабусі так і не змогла.

Я поїхала.

Тато познайомив мене зі своєю дружиною, вона виявилася доброю жінкою, дітей у них не має.

У батька була маленька квартира для мене.

Всі ці роки, він виплачував за неї кредит, вирішив хоч житло мені купити, коли мама не хотіла брати у нього гроші і аліментів ні копійки не приймала.

Я стала жити в своїй квартирі.

А потім тато з дружиною сказали, що купують дачу, будуть туди онуків возити, і я розумію, що маю їх порадувати, скоро збираюся заміж.

Бабуся свою квартиру дійсно синові відписала.

Але вона зараз часто мені телефонує, каже, що саме я маю доглядати її на старості років, бо вона виростила мене, гляділа з дитинства, в усьому допомагала.

Але я нехочу цього робити, мені з нею дуже важко жилося.

Розсудіть, чи я маю доглядати свою бабусю на старості років?

Фото ілюстративне.

КІНЕЦЬ.