Інна з Андрієм стояли перед вибором. Або святкувати іменини доньки, або купити зимові черевики для сина-п’ятикласника

– Для мене у вас ніколи немає грошей! — Ревіла дочка-другокласниця, коли зрозуміла, що її День Народження святкувати ми не будемо… Листопад 1994 рік. Заводи та фабрики закривалися один за одним. А ті, що функціонували, не могли вчасно виплатити зарплату. Міське населення було змушене жити у режимі суворої економії. Інна з Андрієм, працівники одного з таких заводів, стояли перед дилемою: чи святкувати іменини доньки, чи купити зимові черевики для сина-п’ятикласника. Зупинили свій вибір на черевиках, чим викликали сльо зи у доньки.

— Мамо, тату, адже вона так хотіла влаштувати собі свято, запросити подруг, — сказав Сашко. — Сам вибирай: або тобі черевики, або Олі День Народження, — зітхнув батько.

— Хай у сестрички буде свято! — твердо вирішив Сашко…

— Олю, а чому Сашко не виходить на вулицю? – питали хлопці на подвір’ї.

— Не знаю. Мабуть, не хоче, — відповіла дівчинка.

— Сашко, лови сніжок! — крикнула Оля, кинувши в брата сніжок.

— Саш, ну у нас ще є час! Давай трохи пограємось!

— Не хочу, — відповів хлопчик, і подався до школи. Його чорні туфлі на тлі білого снігу виглядали безглуздо. Туфлі? «Саші потрібні черевики…», «У вас немає на мене грошей!..», «Чому Сашко не виходить грати?..» — ці фрази промайнули в її голові. Дівчинка не мить завмерла, потім важко зітхнувши, пішла за братом…

Оля мріяла купити собі курточку, тому просила всіх запрошених подарувати на її День Народження гроші. І дідусь, і бабуся, і однокласниці, все так і зробили…

Другого дня дівчинка, підрахувавши гроші, зібралася на ринок.

— Ну, як, набралося на курточку?

— Запитала мама.

— Набралося на подарунок, — відповіла дівчинка і пішла за покупкою.

Проходячи повз прилавок з омріяною курткою, на мить зупинилася, подивилася на бажану куртку, зітхнула і пройшла далі. До прилавка із взуттям. Ретельно вибирала черевики для брата. Щоб і гарні, і міцні, і теплі.

– Беру ці. Загорніть, будь ласка, — сказала вона продавцю. За дві години Інна з Андрієм, стоячи біля вікна, дивилися, як у дворі весело грають їхні діти. Брат та сестра. На очах у них стояли сльози. Сльози щастя.

КІНЕЦЬ.