Зі своєю найкращою подругою я була знайома з самого дитячого садка. Після цього були школа, один інститут. Ми завжди були разом. Вона дуже товариська, подруг та знайомих у неї багато. Я ревнувала її, було прикро, коли запрошуєш на день народження, але хтось запросив раніше і вона йде до нього.

Я ж досить замкнута, сором’язлива, скромна. У компаніях почувалася білою вороною, і лише з нею мені було легко і весело. Ми не так багато часу проводили разом, але коли бачилися, вона була буквально моєю віддушиною. Я відволікалася від поганих думок і, щоб не траплялося, вона завжди могла мене розвеселити.

Вона не з тих людей, що можуть дати пораду і підтримати, тому я рідко їй скаржилася, просто насолоджувалась спілкуванням на абстрактні теми або ділилася подіями з життя. Я прийняла її такою, якою вона є, і більше не просила. Хоча часом мені дуже не вистачало підтримки, коли наприклад, не стало бабусі, або зламалися мої багаторічні стосунки. Вона просто співчутливо плескала мене по плечу, а я намагалася вдавати, що все не так погано. У мене були інші знайомі, але ніхто не був такий близький, як вона.

Коли ми обидві вийшли заміж і стали жити в різних районах міста, то бачилися і дзвонили ще рідше. Робота, будинок, рутина. Але на всі свята ми збиралися разом: я, мій чоловік, вона, її чоловік та ще одна її подруга з чоловіком. З роками, я помітила, що під впливом чоловіка, вона сильно змінюється. Особливо змінюється її ставлення до грошей. Вона стала скупою, почала рахувати кожну копійку. Пригадувала, що я винна їй 20 гривень з минулого разу в магазині, коли у мене не було дрібниці і так далі. Я нічого не говорила, просто віддавала і все.

Ми з чоловіком жили набагато скромніше. Ми не мали свого житла, машин, як у них, але я мовчала. Нещодавно ж, на спільному святі, у мене здали нерви. Ми всі разом з’їздили до магазину та закуповувалися продуктами. Зберегли всі чеки та вирішили поділити навпіл.

У магазині подруга обрала найдорожчі міцні напої. Я їй прямо там сказала, що ми з чоловіком не п’ємо, і платити за нього не будемо, на що вона скривилася і нічого не сказала. У них вдома я перевела на карту гроші за винятком цих пляшок, і відразу трапився скандал, нібито ми повинні платити, адже ми відзначаємо в їхньому будинку, смажимо м’ясо на їхньому мангалі і паримось у їхній лазні, отже, маємо платити за все.

І це незважаючи на те, що чоловік допомагав топити лазню, а чоловік її подруги приїхав на все готове, поводився як господар. Нікому не допомагав, але нікого не питаючи пішов у лазню перший, поводився розв’язно, чомусь це було в нормі.

Ми почали обурюватись, слово за слово. За підсумками, я розсердилася, і ми з чоловіком вирішили піти. У слід нам прилетіло від чоловіка моєї подруги: ви зараз підете, а потім з нас ще й гроші за стіл попросите. Ми ніколи так не робили до цього, і такий вислів був мені неприємний.

Ми пішли. З того часу минуло два роки. Ми досі не спілкуємося. Подруга навіть не намагається вийти на зв’язок, а я не розумію, в чому я була винна чи не права? Я їй не потрібна. Їй і без мене добре. А я одна. І більше не хочу дружити з будь-ким і зближуватися. Тому що, як показало життя, дружба — це майже завжди гра в одні ворота.

Мій найкращий друг — це чоловік. Він замінює мені всіх. Але все ж таки, ділитися багатьма речами я з ним не можу. Тому мені не вистачає моєї подруги, хоча я й розумію, що вона проміняла мене на гроші.

КІНЕЦЬ.