Коли Петро дізнався, що дружина зібралася в поїздку без нього, то дуже зрадів. І одразу зателефонував Ларисі.

– Моя їде. На тиждень. А я в тебе поживу.

– Куди їде?

– Її подруга вмовила, в Італію. То я до тебе тоді? Домовились?

– Не знаю…

– Люба, що тут знати? Давай моє розлучення відрепетируємо! Поживемо тиждень разом. А раптом ми один одному не підходимо?

– Звичайно, не підходимо. 11 років зустрічаємось і досі не разом.

– А може навпаки все? Дуже добре підходимо! І тому не можемо розлучитися?

– Ой, перестань! Зі своєю дружиною ти ніяк розлучитися не можеш, а не зі мною.

– Кохана, ну не починай. І взагалі, забула вже? Я до тебе йшов. А ти мене виставила через день чи два. Дай мені ще один шанс. Цілий тиждень будемо разом! Нарешті, зрозумієш, що я саме той, хто тобі потрібен.

– Жити з чужим чоловіком? Фе.

– А зустрічатись?

– Це інше. Хоча, якщо чесно, то теж фе.

– Але ж ми зустрічаємося?

– На жаль.

– Що за песимізм? Перестань. Ну що? Я – до тебе? Можеш ти – до мене, якщо хочеш, – розсміявся Петро.

– Не говори дурниць. Гаразд, приїжджай. Але не сподівайся відпочити в мене. Я тобі роботу знайду. У вітальні новий карниз почепиш. І вечеря – з тебе, – строгим голосом відповіла Лариса.

– Добре кохана! Все зроблю якнайкраще. А вечері – з особливим задоволенням.

Лариса й Петро справді зустрічалися вже понад 10 років. Вони познайомилися, коли Петро переживав свої не найкращі сімейні часи. Дружина постійно сварилася, казала, що розлучаться. Петро розумів, що насправді вона не хоче розлучатися. Тому що квартиру ніяк не розділити навпіл так, щоб можна було їй із сином спокійно потім жити й далі. Але Петро так їй набрид за 20 років, що вже сил ніяких не було терпіти.

– Знайди собі жінку з квартирою та й іди вже до неї! – галасувала Надія.

– А ось дзуськи! Якщо піду, то в суд подам. І будемо, люба, все ділити. Рухоме і нерухоме.

І дружина терпіла його далі. До чергової сварки.

Якщо чесно, то Лариса взагалі не розуміла цієї жінки. Навіщо так? Ну неприємний тобі цей чоловік, розлучайся тоді. І живи спокійно одна. Або з тим, хто сподобається. Питання з житлом, за бажання, також можна вирішити. Усі розлучаються, ніхто на вулиці ще не лишився.

Петро з Надією – це був саме той випадок, коли й насправді не ладнали подружжя між собою. А не вигадав одружений чоловік казку про «злу» дружину для походів наліво. Лариса сама чула в телефоні Петра, як Надія сварилась на нього щоразу. Вона взагалі з ним нормальним тоном не розмовляла, багато честі.

Втім, Лариса не дуже осуджувала її за це. А як ще розмовляти із чоловіком, який навіть не приховує своїх походів наліво?

Син як тільки трохи подорослішав і почав розуміти, що відбувається, одразу сказав:

– Мамо, тату, ну що ви оце робите? Та розлучіться вже!

Але до розлучення так жодного разу й не дійшло. Хоча йшов Петро від дружини неодноразово і не лише до Лариси.

Слід зазначити, що й Петро, і Надія були хорошими людьми. У кожного були свої якісь добрі якості. Надя, наприклад, була дуже дбайливою матір’ю. Симпатична, енергійна. Хазяйкою в будинку, щоправда, не дуже зразковою була. Так їй це не дуже й треба було. Петро і прибрати квартиру міг, і поїсти приготувати, і випрати.

Кумедний, до речі, випадок у них якось трапився. Петро реготав, а Лариса тільки очі витріщала від подиву, коли він їй розповів.

Зламалася якось у них пральна машина. Прийшов майстер, забрали пралку у майстерню на кілька днів. І ось дзвонить цей майстер Петру і питає:

– Машині 7 років уже. Ви в ній прали одяг?

– Що за питання? Звісно прали. Усі 7 років і прали.

– А як же ж ви прали, якщо у неї брак заводський?

– Нормально прали. А брак який?

– Вона воду не гріє!

– ???

Стільки років прати у холодній воді? Це як взагалі? Лариса не розуміла. Так, дуже просто! Прав завжди тільки Петро. Закинув, вийняв, розвісив. Все. Чоловік, що з нього взяти?

Машина ж пральна – вся у свою господиню, жадібна на тепло виявилася, воду гріти не хотіла. А Надія – чоловіка. Неприємний він їй був. Обійме якщо, то так і пересмикувало її прямо всю. Ображався дуже на неї за це Петро. Так і жили.

Коли Петро познайомився з Ларисою, то за три місяці пішов до неї від дружини. Приїхав зненацька до жінки додому з речами. Лариса жила сама, дочка поїхала вчитися до іншого міста.

– Лариско, я до тебе переїжджаю.

– Так не робиться, Петре! Розлучися спочатку.

– Розлучуся.

– А що трапилося взагалі? Виставила?

– Так.

– Ось бачиш! Ти не сам пішов, тебе виставили! Значить, як тільки покличе назад, одразу побіжиш. А я тобі тут не готель.

І через кілька днів Лариса виставила чужого чоловіка за поріг. Через рік історія повторилася. Тільки цього разу Петро після чергової сварки сам пішов, дружина його не виставляла. І знову Лариса через кілька днів сказала, щоб повертався до законної дружини. Тому що офіційно оформляти свій відхід від дружини Петро чомусь не поспішав.

У чому ж була причина, що Лариса так довго зустрічалася з Петром? Вона сама не розуміла до кінця. Добре їм було разом легко. Завжди було про що поговорити. Вони разом готували обіди та вечері. Їздили на пікніки. Якусь чоловічу роботу в будинку Лариси Петро завжди робив із задоволенням. Ларисі було з кимсь порівняти. Порівняно з її колишнім чоловіком, Петро був янголом. Причому в усіх відношеннях.

Але в той же час Лариса чудово розуміла, що вона з цим Петром лише час втрачає. Що роки йдуть, і вона могла б знайти собі когось іншого. Головне, щоб чоловік був вільний. Так, це була помилка Лариси. Треба було розлучатися. І тоді, мабуть, з’явився б шанс. На те саме жіноче щастя, коли милий поряд.

Тиждень пролетів швидко. Але Петро встиг у будинку Лариси переробити купу дрібних чоловічих справ. Перечепити на інший бік дверцята нового холодильника, замінити розетку, причепити карниз та люстру. Він приходив з роботи раніше за Ларису, і тому щовечора вдома на неї чекала смачна вечеря.

Тож репетиція його розлучення, як назвав цей тиждень Петро, пройшла успішно. Все було добре. Крім одного. Репетиція ж! У паспорті чоловіка, як і раніше, було прописано, що він є законною власністю жінки на ім’я Надія. Яка тим часом спокійно відпочивала в Італії і ні про що навіть не здогадувалася. Мабуть.

Надія приїхала з Італії і Петро повернувся до себе додому. Життя знову потекло звично і розмірено.

Минуло кілька днів, і раптом сталося зовсім щось незрозуміле. Якось Петру зателефонувала дружина, він був саме на роботі.

– Олеже, заскоч до мами, як будеш додому їхати. Там у неї бачок зливний у туалеті барахлить, подивися.

– Гаразд, – відповів Петро.

– Зайди в магазин, купи хліба. Що ще…

– Надю, а про якого Олега ти говориш?

– А про якого Олега я говорю? – здивувалася Надія.

– Ось і я тебе про те ж питаю! Ти назвала мене Олегом.

– Олегом? Не може бути, тобі почулося, – відповіла дружина і кинула слухавку.

Петро застиг від несподіваної здогадки.

Він до кінця робочого дня перебрав у думці всіх спільних знайомих. Олега серед них не було… Але ж він у неї є! Якось Надія його озвучила. Що відбувається? Цього просто не може бути! Надії взагалі не до цього, вона так втомлюється на роботі! Їй уже давно нічого не треба! Навіть «давно» – не те слово. Їй ніколи нічого такого не треба було, скільки він її пам’ятає. Який Олег?

Петро одразу ж поїхав до Лариси. Йому терміново треба було з кимось поділитися тим, що він дізнався.

– Ще нічого невідомо. Ти ж їх не побачив? Так що, може, і справді обмовилася вона.

– Я розлучуся! – продовжував обурюватися Петро.

– Та припини! Подумаєш, дружина в Італію з якимось Олегом з’їздила. На здоров’я, як то кажуть, – посміхнулася Лариса.

– Що ти верзеш?

– А що? Що не так я говорю? Ти взагалі мовчав би! У самого он те саме. Ні?

— Та я хіба б почав наліво ходити, якби вона до мене по–іншому ставилася?

– А може, вона до тебе так ставиться саме тому, що ти такий.

– Який?

– Ой, Петре, щось я стала від вас втомлюватися. Розбирайтеся самі. Ви вже разом 30 років живете, і Надії твоїй напевно видніше, який ти.

Незабаром Лариса таки розлучилася з Петром. На превеликий його подив. Адже тепер можна спокійно сходитися, одружуватись і разом жити! Він нарешті на розлучення заяву подав! Без п’яти хвилин вільний чоловік.

Але Лариса подумала, подумала та й вирішила закінчити ці стосунки. Тому що Петро дуже переживав, коли дружина йому все ж таки зізналася в тому, що в неї є коханий чоловік на ім’я Олег. Він незлюбив дружину, сварився, ніяк не міг змиритися з тим, що вона віддали перевагу іншому. І постійно висловлював Ларисі своє обурення з цього приводу.

Здавалося б, сам такий! Але ні. Йому можна, а дружині не можна. І взагалі, якщо пробачити її не може, любить, значить. Навіщо тоді Ларисі потрібний цей чужий чоловік?

Минуло кілька років.

Лариса не залишилася сама, зустріла на життєвому шляху свою людину і щаслива. І не шкодує ні про що. Тому що все в житті відбувається в свій час.

Довго вона нічого не чула про Петра. А потім з подивом дізналася від спільних знайомих, що Петро й Надія знову зійшлися і живуть разом.

Отже, даремно Петро стільки сил на репетиції свого розлучення витратив. Навіть генеральну провів – із заявою. Все одно зі своєю Надією залишився у підсумку.

А все тому, що Петро і Надія, хто б із них що не казав при цьому, приймають один одного такими, якими вони є.

От нехай і живуть собі разом і будуть здорові…

КІНЕЦЬ.