Моя мама живе зараз в селі сама.

Вона працювала, тримала невеличке господарство, на життя їй вистачало, все добре було.

А цього року вона вийшла на пенсію і життя її змінилося повністю.

Я живу окремо від мами своєї – в місті.

В квартиру чоловіка ми перебралися відразу після одруження, в нас двоє діток, маємо роботу.

За роки нашого шлюбу своє авто ми так і не змогли купити, хоча мріємо про нього давно.

Але на життя я не скаржуся, живемо не гірше ніж усі інші люди.

Квартира у нас з чоловіком двокімнатна, в одній кімнаті живемо ми з чоловіком, у іншій – наші доньки.

Нещодавно мама стала, ледь не щодня, мені телефонувати, що їй сумно одній, що вона не справляється.

Вона щоразу просить нас забрати її до себе, хоче жити з нами.

Моя мама все життя пропрацювала бухгалтером, в селі в неї вже господарства немає.

До того ж город свій давно віддала обробляти сусідам, домашньої роботи в селі моя мама не розуміє.

Вона ніколи її не любила, поки тато був, то ще щось тримали і доглядали, а як його не стало, то й вона ні до чого не бралася.

Але мені зараз не до цього, я не розумію, чому моя мама в такі роки має жити з нами.

Мені забрати її немає куди, щиро кажучи, і, навіть, якщо ми продамо її хату, ми тут в місті нічого не зможемо купити за ці гроші.

А орендувати їй житло ми теж не зможемо, у нас немає таких грошей, а ціни зараз на все чималі.

Мама просить, щоб ми продали свою квартиру, її хату і купили трикімнатну квартиру і тоді будемо жити разом усі.

Вона не розуміє, що зараз не ті часи, важко усім, продаж і купівля нерухомості рішення дуже складне і не факт, що вдале, бо ніхто не знає, що чекає на нас завтра і за скільки продавати і що купувати.

Мені, правду кажучи, зараз бажання зовсім немає братися за це, та й марна то справа, на сьогоднішній день.

Я вважаю, що буде правильно, якщо мама сидітиме в себе вдома в селі.

Та ще й так не хоче мій чоловік.

Чоловік мені постійно каже, що теща ще цілком молода жінка, сама може про себе подбати, для чого жити всім разом під одним дахом, краще дітям жити окремо.

Мій чоловік – хороша людина, і переконує мене, що, звісно, на старості років, коли мама не зможе сама все робити, ми її заберемо, але зараз нехай сидить вдома і не вигадує нічого.

А мама щодня мені телефонує, запитує чи я радилася з чоловіком.

Я кажу ще ні, потрібно зачекати.

А сама не знаю, як їй сказати правду, що чоловік проти.

Ну як тут правильно вчинити, щоб розібратися в усьому?

КІНЕЦЬ.