-Світлано, Світлано! Ти що, використовуєш у випічці, маргарин?! Але де ж так можна… І знову величезна пачка майонезу… Це ж недобре, ти хіба не розумієш? А крабові палички? Коли ти запам’ятаєш, що там крабів і в помині немає. Ех, господиня з тебе, звісно.. – свекруха скрушно похитала головою, при цьому демонстративно закривши двері холодильника.

Вона дістала з пачки вологу серветку і скривившись, витерла руки.

Світлана почервоніла від обурення. Їй стало соромно. Знову свекруха чіпляється, поки Юра не бачить.

-Наталія Володимирівна, це хороший маргарин. Так, я іноді використовую його в випічці і мама моя використовувала. І нічого поганого не бачу в майонезі і крабових паличках. Все це їдять, – вона говорила рівним, спокійним голосом, намагаючись не показувати, як її зачепило зауваження свекрухи.

-Що? Хороший маргарин?! Мама твоя… Хм… І нічого страшного немає в майонезі і синтетичних рожевих штучках? Знаєш, що, люба? Ти повинна готувати моєму сину нормальну їжу, а не цим! Але бачу ти на це не здатна, – Наталя Володимирівна кинула серветку повз сміттєве відро.

Світлана закліпала очима і набрала повітря, щоб ось зараз все сказати цій жінці… Але… На кухню зайшов Юра.

-Так – так – так… Знову ділитеся секретом, дівчата? А ми там вже зачекалися вас. І ми дуже-дуже голодні, – він по черзі поцілував матір і дружину і, наспівуючи, вийшов з кухні.

Світлана взяла блюдо з м’ясом, заради якого вона власне і зайшла на кухню, і риссю кинулася у вітальню. Аби тільки не залишатися наодинці з цією жінкою… Наталія Володимирівна, хмикнувши, вирушила слідом.

Сьогодні Лізі, їхній з Юрою дочці, виповнилося п’ять років. І вони в тісному, сімейному колі, збиралися це відзначити. На жаль, мама Світлани жила в іншому місті і дуже не близько, а її так не вистачало… Свєта важко зітхнула і, відкинувши з чола пасмо, піймала на собі удавано співчутливий погляд свекрухи.

-Свєточка, дочко, ти що так зітхаєш? Втомилася видно, бідна дівчинка. Юра, Світлана у тебе молодець, он скільки всього наготувала! І все таке смачне і гарне.

-Спасибі, мамусю. Так, дружина у мене супер! У всіх би так свекруха з невісткою дружили. Ось у мене на роботі Сашка скаржиться, що дружина з його матір’ю, як кішка з собакою. А ви у мене розумнички, – задоволений Юра подивився на дружину, доньку і матір.

Наталія Володимирівна радісно посміхалася, весь вигляд її випромінював любов і доброзичливість.

Світлана посміхнулася теж, хоча на душі у неї кішки шкребли.

Увечері, коли поїхала свекруха, вони прибрали з чоловіком на кухні, перетерли посуд. Потім Юра пішов читати доньці казку перед сном, а Світлана, вибравши зручний момент, подзвонила мамі.

-Мамусю, я не можу більше… Шість років. Шість років ми живемо з Юрою і стільки ж вона так себе поводить. Мамо, я хочу взагалі забрати Лізку і поїхати світ за очі.

Минулого разу вона прийшла і чіплялася через погано вимиту підлогу. Сьогодні їй не сподобався майонез і маргарин! А як вона розмовляє зі мною, мама! Не можу більше. А при Юркові прям така рідна, своя.. “Світланка, донечко, розумниця” і таке інше. Не розумію, навіщо вона це робить…

-Так, Світлано, по-перше, заспокойся. У тебе негаразди зі свекрухою, а не з чоловіком, а ти хочеш піти від чоловіка. Не забагато задоволення ти їй хочеш дати? Мені здається вона цього і добивається, Світлано. Вона хоче вас розвести. Ось я просто впевнена, повір моєму досвіду. Поговори з Юрою, розкажи йому все. Він чоловік і зобов’язаний розібратися в цьому, – впевнено говорила мама.

-Але мамо, навіщо вона хоче нас розвести, я не розумію… У нас дочка, ми любимо один одного. І я гарна дружина. Який їй інтерес розбити нашу сім’ю? Напевно ти права, треба поговорити з чоловіком, – міркувала Світлана. – Гаразд, мамо, піду, там Юра вже Лізку уклав. Пора і нам вкладатися, завтра рано вставати. Цілую тебе, – Світлана поклала трубку і задумалась…

На наступний день вони з чоловіком домовилися зустрітися після роботи і заїхати в магазин подивитися Лізі нове ліжечко – росте дитина і старе стає замалим. Лізу з садка забрала Наталія Володимирівна.

Вони зустрілися, весело погуляли по магазину, замовили ліжко, а ще тумбочку і стелажі і дуже задоволені собою, влаштувалися в кафе перекусити. Тут то Світлана і вирішила все розповісти чоловікові.

-Ти що, Світлано? – він дивився на неї з величезним здивуванням. – Тобто, якщо тобі вірити, то моя мати наодинці з тобою прямо невідомо що витворяє. А як тільки з’являюся я, то вона надягає маску і стає доброю і м’якою? Ти в своєму розумі? – він зі злістю дивився на неї.

-Так, Юра! Так! Вона так ставиться до мене, всіляко підкреслює, що я ніхто і звуть мене ніяк. А при тобі вона вдає, що любить мене. Ну що мені зробити щоб ти мені повірив, Юрочко? – вона дивилася на чоловіка зі сльозами на очах.

-Я не можу повірити, Світлано, що ти зараз мені все це сказала! Ти зараз просто взяла і знищила щось хороше, щось дуже близьке, що було між нами.. Як ти взагалі можеш обмовляти на мою матір? Людину, яка так добре до тебе ставиться!?

Знаєш, я повинен пройтися і подумати. Ось ключі від машини, сама доїдеш. Бувай, – він кинув на стіл ключі і, опустивши голову, вийшов з кафе. У Свєти не вистачило сміливості затримати його. Вона залишилася за столом, повністю спустошена і розгублена.

Вона довго чекала чоловіка, але він прийшов, коли вона вже заснула. Крізь сон вона чула, як він укладався поруч, довго крутився і важко зітхав…

На наступний день Світлана планувала поїхати до свекрухи і розставити всі крапки над “і”.

Вона відвела Лізу на танці і була вільна півтори години. Будинок свекрухи знаходився поруч і вона рішуче попрямувала до нього. Наталія Володимирівна відкрила двері і дуже здивувалася, побачивши невістку.

-О! Ну треба ж, які люди. Ну заходь вже, коли прийшла. Так просто або у справі? – єхидно посміхнулася свекруха. -Хоча які в тебе можуть бути справи… Так, борщ зварити, та шкарпетки заштопати…

Світлана, стиснувши зуби, вирішила ігнорувати її шпильки і дотримуватися свого плану.

-Наталія Володимирівна, я хочу поговорити з вами відверто. Ми живемо з Юрою вже шість років і весь цей час ви до мене погано ставитеся. Чи не так? Ми з вами знаємо це прекрасно. Це ваш син в невіданні, він думає, що ми тепло дружимо, – криво посміхнулася Світлана. – Що ви хочете від мене? І навіщо це робите? Просто так? Я не думаю, що ви хочете нас розвести, ви ж любите свого сина, – Світлана дивилася свекрусі в очі.

-Ого! Ти набралася сміливості поговорити зі мною? Який прогрес у тихої мишки! Я не не люблю тебе, просто хочу навчити тебе того, чого тебе мати не навчила. Бути гарною дружиною, господинею. Розумієш? Ти недосвідчена, молода, а я старша за тебе, у мене життєвий досвід і взагалі… – тут задзвонив телефон і Наталія Володимирівна потягнулася до слухавки, яка лежала поруч зі Світланою…

На екрані висвітилося ім’я – Ганнуся… Так ось в чому справа, ось яка Ганнуся… Тепер Світлані все стало зрозуміло. Ще коли вони почали зустрічатися з Юрою, він розповідав Світлані, що зустрічався до неї з дочкою материної подруги, Ганною. Вони зустрічалися близько року, але у них нічого не вийшло.

-Розумієш, вона якась не така. Їжі нормальної немає. Їсть якісь водорості, йогурти і пророщені зернята. Це не для мене, – сміявся розповідаючи про неї Юра.

-Я люблю твої котлетки, смажену картопельку, курочку і не можу їсти соєвий гуляш і все таке. І взагалі лягати спати хвилину в хвилину, вставати також, дивитися тільки потрібні фільми і читати розумні книги… Ну ні… Я не зміг і пішов від неї дуже швидко. Вона довго ще надзвонювала, намагалася через матір до мене підібратися… Загалом історія ще та.

Світлана встала і поки свекруха розмовляла по телефону, пішла взуватися.

-А ти куди це? Ти ж поговорити хотіла або я що щось плутаю? – з викликом сказав свекруха.

-Ви знаєте, Наталія Володимирівна, я все зрозуміла і говорити нам більше нема про що. До побачення, – Світлана взялася за ручку дверей.

-Ні, ви подивіться на неї! Вона зрозуміла! Що ти зрозуміла? Ти хіба щось можеш зрозуміти? – засміялась свекруха. Світлана повернулася.

-Не можу зрозуміти? А, ну так, звичайно, Ганнуся у нас же розумна, да? Інтелігенція місцева і взагалі розумниця і красуня, так? А я сіра мишка, яка їсть крабові палички, так? А ось і не вгадали! Я дружина вашого сина і ви будете зі мною тепер рахуватися. Тому що я розгадала ваші наміри. Ви хочете нас розвести з Юрою, так? Тому що Ганнуся найкращий вибір для вашого сина? Ну ви так вважаєте? Га, Наталя Володимирівна?

Наталія Володимирівна спітніла і почервоніла. Світлані навіть здалося що свекрусі стало погано. Але вона помилялася.

-Так! Вони були прекрасною парою! Ганнуся витончена дівчина, з почуттям смаку і такту! Вона розумна, ерудована дівчина і до того ж красуня і чистюля! Вона не смажить котлети, у неї вдома пахне парфумами! З нею поговорити є про що, не те що з тобою!

Як же я мріяла щоб вони з Юрочко одружилися! Але ні, цей упертюх вибрав тебе. І так, я зроблю все, щоб він тебе залишив! І тоді ти підеш туди, звідки ти з’явилася – в своє село!!! – верещала свекруха.

Світлана подивилася на свекруху, розвернулася і пішла вниз по сходах. Вона зробила все що хотіла, навіть більше. Вона дізналася нарешті правду і їй стало легше.

Увечері, після вечері, коли Лізу поклали спати, вона мовчки включила чоловікові диктофон, поклала на стіл і вийшла з кімнати…

У квартирі була тиша і Світлана почула тільки гучний стукіт вхідних дверей. Кинулася до вікна і побачила, що чоловік виходить з під’їзду. Він сів у машину і незабаром виїхав з двору. І вона здогадувалася куди він поїхав…

Він повернувся, коли вона вже занепокоїлася і зібралася йому дзвонити. Почула звук ключа в замку і вискочила йому назустріч в коридор. Він мовчки роздягнувся і пройшов в спальню, вона за ним.

-Світлано, по-перше прошу в тебе вибачення за свою матір. Іноді наші батьки завдають нам шкоди, думаючи що роблять добру справу. На жаль… – він зітхнув.

-Моя мати більше жодного поганого слова тобі не скаже. По-друге пробач мені будь ласка за те що я не вірив тобі… Я не вірив найближчій людині. І ти все правильно зробила, поставила крапку в цій історії… І по-третє, я люблю тебе і ти найкраща дружина на світі…

Світлана побачила Наталію Володимирівну тільки через сім місяців, коли її виписували з пологового будинку. У них з Юрою народився син! Наталія Володимирівна з посмішкою підійшла до неї і подарувала букет червоних троянд. Вона із задоволенням взяла на руки онука, навіть трохи розплакалася на фотосесії.

Але, коли Світлана ненавмисно зловила її погляд, призначений тільки їй, вона зрозуміла – розслабитися, на жаль, не вийде…