Чоловік не хоче збирати на квартиру, а я не хочу жити з його матір’ю. Заміж вийшла у 26 років, хоча з майбутнім чоловіком зустрічалися майже зі школи. Але хотілося здобути освіту, купити квартиру.

І ось уже обоє почали працювати, але зрозуміли, що швидко зібрати на своє житло неможливо. А я більше не хотіла відкладати весілля. Я хотіла мати сім’ю, дітей. Хоча хлопець і вмовляв відкласти хоча б на кілька років весілля, я наполягла на своєму.

У моїх батьків жити нема де, тому довелося оселитися у свекрухи. Вона одна у трикімнатній квартирі. Свекра не стало давно, а старша дочка одружена і живе в іншому місті. Чоловік одразу попередив, що у мами дуже складний характер, але я подумала, що в нас буде своя кімната, ми всі працюємо, тому пересікатимемося мало.

До того ж, я наполягла від самого початку, щоб харчуватися окремо. Оплату комунальних ми взяли на себе, як на подяку, що нам дозволили пожити. Це, порівняно з орендною платою, було вигідно. Свекруха також була задоволена. Спочатку все було гаразд. Я навіть чоловікові говорила, що він дарма так говорив про свою мами.

Але він лише загадково посміхався і ще сказав, що поки що не хоче дітей. Я погодилася з ним, хотілося ще пожити кілька років для себе. Але так вийшло, що дізналася, що чекаю дитину. Чоловік засмутився, а я навпаки, зраділа. Адже мені вже 27, а раптом потім пізно буде!

Свекруха сприйняла новину спокійно. Сказала, що якщо потрібно, зможе піти з роботи, щоб мені допомагати. Але мене це не влаштовувало. Адже тоді доведеться цілими днями бути з нею вдома. А її характер я вже встигла вивчити. Вона не лаялася зі мною, але поводилася так, що мимоволі хотілося втекти до своєї кімнати.

Свекруха показала своє ставлення до мене, коли народилася дочка. Почалися такі сварки, що я вже готова була платити за орендовану квартиру. Від чоловіка підтримки немає, сказав, що він мене попереджав і не факт, що з моїми батьками було б інакше.

Я розумію, що він має рацію, але що тепер робити мені? Чоловік хоче машину, каже, що відкладати гроші на квартиру можна безкінечно, відмовлятиме собі і дитині у всьому, а зможемо купити в кращому випадку однокімнатну.

За цей час дочка підросте і проблема житла нікуди не подінеться. То чи не краще просто жити з матір’ю, підлаштовуватись під неї і ні в чому собі не відмовляти? Я з ним не погоджуюся, але не зможу жити весь час зі свекрухою. Але іншого виходу також не бачу.

КІНЕЦЬ.