Переді мною лежало свідоцтво про роз лучення, на душі була лякаюча безмовність. Голова ніби одразу спорожніла. На серці все було не так спокійно, там десь копошилося розчарування, смуток та нерозуміння.

Як усе так могло скластися? Я повільно зняла обручку і поклала поруч зі свідоцтвом.

У цей момент на мене раптом обрушилися спогади. Справа була лише чотири роки тому. Ми познайомилися з Іллею на дні народ ження спільної подруги. Він одразу привернув мою увагу серед загальної маси.

Я думаю, що ви мене зрозумієте, буває так, що серед безлічі людей раптом відчуваєш сильне тяжіння до когось. Він сам підійшов познайомитися, на його обличчі сяяла шалена посмішка.

Розмова зав’язалася сама собою, багато сміялися, жартували, обмінялися номерами. Далі було як у фільмах — безперервне довге спілкування, розмови ночами, довгі прогулянки, гарячі зізнання.

З ним мені було спокійно та добре. Він зробив мені пропозицію, і я почувала себе найщасливішою. І все було добре, справді добре.

Тут не буде історії про переломний момент, кризу, втручання з боку. Просто в якийсь момент все охололо, кожен заглибився в роботу, спілкування стало побутовим, і навіть спільний відпочинок не приносив задоволення.

Все, що було далі лише слідство. Я розуміла, що щось не так, намагалася про це говорити, але ми не бачили причини нашої нудьги. А потім Ілля зізнався, що йому подобається інша, що до мене він нічого не відчуває.

Це стало останньою точкою. Нині мені досить важко. Як далі вірити у kохання, якщо навіть така гарна казка може ось так безглуздо закінчитися?