Моя тітка Галина зараз живе в селі одна.

Звісно, що мені шкода її, адже вона вже давно немолода людина, і життя її зараз зовсім непросте.

В житті в неї все добре складалося, в такому становищі вона була не завжди.

Але зараз її життя так закрутилося, що навіть немає хліба їй кому купити, на жаль.

Найближчі рідні люди до тітки Галини вже давно не приїжджають.

Так, іноді до неї заходить ходить лише соцпрацівниця.

Вона води принесе, дров внесе в хату, може суп приготувати, чи кашу якусь.

Роботи трохи робить, випрати якісь речі може, але приходить вона не так часто – лише два рази на тиждень, на 2-3 години в день.

Мені шкода свою тітку, але ситуація, яка зараз склалася у неї, доволі суперечлива, як на мене.

Розпочну детальніше з того, що колись давно, як тільки тітка Галина залишилася без чоловіка, вона сама виховувала двох дітей – сина та доньку.

Важко їй, звісно було.

А потім діти виросли, тепер в кожного вже була своя сім’я.

І якось тітка Галина зібрала своїх дітей (сина та доньку) на якесь велике свято у себе і сказала прямо, що хоче, щоб її доглядала таки рідна донька.

Вона хотіла, щоб всі мали в тому розуміння і пояснювала це тим, що адже дружина сина – чужа їй людина, а вона хоче, щоб за нею на старості років доглядала рідна людина.

Тітка Галина сказала, що все це має робити її рідна донька.

Відповідно, ще тоді тітка Галина оформила свою хату на доньку Тамару і всі стали жити, як раніше.

Згодом Тамара вийшла заміж, поїхала з чоловіком працювати в Польщу, там і залишилася.

Часу відтоді минуло багато, вже й квартиру свою мають, взяли в кредит.

А зараз в Україну вона й не збирається й повертатися, навіть до матері не навідалася за цей рік і всі про це знають.

Роки минають дуже швидко, тітка Галина вже давно на пенсії, сама робити нічого не може, хоче допомоги.

Якось тітка Галина подзвонила сину і стала просити, щоб його дружина за нею доглядала, а вона даватиме їй пів пенсії.

Та син спокійно мовив, що за тисячу гривень навіть в нашому селі на неї ніхто не гляне.

Він не хоче, щоб дружина доглядала його матір на старості років.

Він сказав нехай його мати телефонує в Польщу до доньки своєї, хай та їде, або доглядальницю знайде.

Як хату собі забрала, так і маму нехай забере.

Мені шкода тітку, але я вважаю, що син її правий.

Хіба не так?

КІНЕЦЬ.